Весільний глечик

Глечик-перепієць у весільному обряді українців 

Предмети матеріальної культури завжди викликали і продовжують викликати науковий інтерес етнологів. Глиняний посуд нерідко був невід’ємним елементом у родинній та календарній обрядовості українців. Поряд з посудом, призначеним для повсякденного вжитку, використовувався й ритуальний для здійснення того чи іншого обряду. Традиційне весільне обрядодійство українського народу не обходилося без використання різноманітного глиняного посуду, який здебільшого виконував функцію вмістилища. В деяких регіонах використовували спеціально виготовлений полив’яний глечик – перепієць – який набував ритуального значення під час виконання певних дій. 

У науковій літературі зафіксовано згадки про використання цього глиняного виробу під час весілля [2, с.212-213; 3, с.255]. Але досі не описано яким саме був цей виріб, що його вирізняє з-поміж інших глечиків, а також чому його називали «перепієць». У даному дослідженні зроблено спробу вирішити ці завдання.

Під час керамологічної експедиції наукових співробітників Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України в с. Постав-Муки, Миргородський р-н, (Полтавщина), було знайдено унікальний глиняний глечик – перепієць і зафіксовано інформацію про його використання у весільному обряді.

Знайдений перепієць середнього розміру полив’яний глечик з вухом, утвореним двома переплетеними качалочками; вінця фігурні, потовщені, розхилені назовні; на них зазначено автора і дату виготовлення виробу (Мусій Гаврилович Можчіль, 1923 р.) шия виробу ширша за пук; прикрашений розписом зелених, жовтих ангобів. Орнаментація виконана техніками накапування і фляндрівки. Декор і кольори характерні для поставмукських мисок, але перепієць орнаментований значно багатше. З-поміж інших глечиків, виготовлених у с.Постав-Муки вирізняється формою, багатством декору, способом виготовлення вуха, а також  призначенням.

Переплетене вухо виробу пов’язане з символікою поєднання двох родів, може означати хрест. До речі його передавали один одному навхрест. Наприклад, на Слобожанщині: «Жених та бояри... зупиняються лицем до вхідних дверей, поперед якими стоїть стіл хлібом і сіллю... У цей час по кутах згаданого столу становляться старости, дружки та піддружий, цілуються через стіл, обмінюються хлібом та п’ють брагу чи горілку з «перепійця» (полив’яний глечик, що тримається родиною власне для цього випадку й вважається якоюсь святинею, над якою гріх жартувати чи насміхатися), який передається від одне одного навхрест через стіл» [2, с.212]. Особлива форма вінець перепійця пов’язана з їх призначенням  – на них клали обрядове весільне печиво – шишку.

Жителька с. Постав-Муки, колишня власниця перепійця Явдоха Курило розповіла, що перепієць було виготовлено спеціально для весільного обряду. Передавався він по жіночій лінії, і «відбув п’ять весіль. У молодої пекли шишки, найбільшу з них клали на перепієць. Горлишко широке, шоб велика шишка була ота. І старший боярин од молодого должен украсти. Найскоріше, саму шишку із перепійця, а буває, хто вспіє й те вхватить. Так вони тоді – война мєжду ними, викуп іде. Перепієць, так як чи пропили чи шось отаке. Горілки не наливали. Горілкою тоді ж викуповували»[5, с.12]. У кого не було перепійця, брали новий глечик, який виконував роль перепійця .

У літературі зафіксовано згадку про те, що перепійцем називали шишку. Зокрема на Полтавщині, «В с. Ціпках Гадяцького повіту на той час, як мати виводила молодого за ворота «піддружний візьме де-небудь глечик, наллє туди браги, а зверху положить перепієць (велика шишка – О.П.) і оддасть той глечик дружкові». Під час руху весільного поїзда до молодої «дружко і піддружний ідуть уперед і несуть поперед себе глечик з перепійцем»» [3, с.251]. Відомо, що на весіллі обидві родини родичалися через пиття напою з ритуального посуду (з глечика-перепійця), а також обмінюючись хлібом (шишкою-перепійцем).

У словнику української мови упорядкованому Борисом Грінченком слово «перепієць»  подано у значеннях: 1. Невеликий весільний хлібець особливої форми; 2. Брат нареченої, який після від’їзду останньої в дім нареченого, прибуває туди згодом з метою дізнатися про вислід першої шлюбної ночі [4, с.131]. Отже, перепійцем називали ще й брата молодої, але не зафіксовано значення терміну «перепієць»  про те, що це обрядовий посуд, що використовувався на весіллі.

Термін «перепієць»  спільнокореневий і мотивований словами «перепій», «перепити», «перепивати», «перепійщина». У згаданому словнику «перепій»  подано в таких значеннях: 1. На весіллі обрядове випивання за здоров’я молодих, що супроводжувався подарунками; 2. Той, хто бере участь у перепої («Братіку-перепою, перепий щастя-долю! Що маю, перепиваю, щастя-долі не вгадаю») [4, с.131]. Термін «перепійщина»  означає подарунки, що даруються молодятам під час перепою [4, с.131]. Термін «перепивати»  має значення: 1. Випивати за чиє-небудь здоров’я, бажаючи кому-небудь щастя («Насипає горівки у порцію і перепиває до всіх людей з словами: «Дай вам, Боже, здоров’я»»); 2. На весіллі випиваючи чарку, дарувати що-небудь молодятам («Ой ішла дівка Марієчка із своїми дружечками; насупротив їй батенько її з повненькими кубочками: «Перепий, донечко, перепий Мар’єчко, із своїми дружечками». Ой за жалощами за великими перепою не брала») [4, с.130].

Дослідниця весільної обрядовості, етнолог Валентина Борисенко в описах українського весілля у різних регіонах України не згадувала про використання перепійця. Але в її працях подано відомості про те, що складовою дівич-вечора в більшості регіонів України з-поміж інших був перепій молодих. Батьки молодої благословляли дітей на одруження і «перепивали» щастя-долю, урочисто звертаючись до молодих. На Хмельниччині, благословляючи дочку на посад, її батько промовляв: «Перепиваю тобі, доню, щастя, здоров’я і много літ». На Поділлі пропій, перепій  – обдаровування молодих – відбувався здебільшого в понеділок в хаті молодого [1, с. 62, 68, 105].

Знайдений перепієць з с. Постав-Муки зберігається у фондах Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, в яких є ще один унікальний глиняний глечик «перепієць» з Полтавщини. Середнього розміру, тулуб кулястої форми, денце кропитцеподібне, шийка довга, вінця потовщені з глибоким, трикутникоподібної форми пипкою. Вухо виготовлено з двох переплетених качалочок. Виріб покрито зеленою поливою. Загальновідомо, що зелений колір поливи на ритуальному глиняному посуді може бути символічним.

Можна припустити, що зображений глечик в альбомі «Мотивы малороссийского орнамента гончарного производства» також є перепієць. З малюнка видно, що виріб багато декорований, з переплетеним вухом.

На фото, зробленому відомим українським мистецтвознавцем, керамологом Юрієм Лащуком зображено глечик-перепієць, можливо, виготовлений хомутецьким народним гончарем Петром Калашником (1847-1909) в другій половині ХІХ століття.

Отже, термін «перепієць» багатозначний: глечик, шишка, брат молодої. Використовувався у традиційному весільному обряді українців. Характерними ознаками глиняного глечика-перепійця є: форма, переплетене вухо, политий поливою, а також показна святковість виробу, що проявляється в декорі, оздобленні. Опис, дата виготовлення, авторство, регіон знахідка перепійця з с. Постав-Муки і зафіксована інформація про обряд з його використанням значно доповнюють наше уявлення про цей вид українського обрядового посуду.