shcherbanjov(@)ukr.net
olena.solnce(@)gmail.com
vessillja@gmail.com
http://pozhivka.blogspot.com/
http://staryj-xutir.com.ua
http://ljalinasvitlica.blogspot.com/



пятница, 16 сентября 2011 г.

Як гуляли весілля у селі Тарасівка, що в Зіньківщині?

Весільний обряд села Тарасівка 1950–1970-х років 
 Як і іншим регіонам України, весільному обряду моєї рідної Полтавщини притаманні свої локальні особливості, які формувалися в окремих населених пунктах, кожен з яких має свою «родзинку». Нині піде мова про один з таких осередків – село Тарасівку, що в Зіньківському районі. Ще наприкінці ХХ століття в Тарасівці «грали» весілля по «давньому сценарію», використовуючи відповідну атрибутику в одязі, поведінці, дотримуючись звичаїв, співаючи весільних пісень...
 Дана студія – спроба відтворити тарасівський весільний обряд на основі унікальних спогадів небайдужих до весільних традицій свого села, акцентуючи увагу саме на тому, що пісні та заспіви відігравали ведучу роль в сценарії тарасівського весілля. На детальний опис тарасівського весільного обряду, який відбувався в період від післявоєнних до кінця 1980-х років, вдалося натрапити в корінної жительки Тарасівки Парасковії Артемівни Полянської (дів. Гончар) (1939 р.н.), яка нині проживає в м. Зіньків (принагідно висловлюю щиру вдячність їй та її доньці Надії Миколаївні Силці (Пацулі) за наданий матеріал та допомогу в його підготовці).
Парасковія Артемівна «вдалася у спів» тим, що могла задати тон співучому весільному гурту молоді. Усі старалися запросити на весілля таких дівчат, щоб не чудили, щоб знали як і коли заспівати. Ведучу в співі у Тарасівці називали «початухою», («початуха» ­– дівчина-дружка, яка знала де і яку пісню заспівати. В її обов’язки входило почати саме ту пісню, яку треба співати саме в цей момент, підібрати відповідну саме їй мелодію, і саме тоді, коли треба, уважно слідкувати за по черговістю пісень). «Початухою бути – діло непросте. Це була почесна місія, бо не кожна дівчина могла це робити. Мене запрошували і в інші кутки бути початухою» – згадувала Парасковія Артемівна.
З 1956 року, ще будучи школяркою, Парасковія Артемівна, доки не вийшла заміж, дружкувала-співала на весіллі разом із сестрою Марією Артемівною П’явкою (1942 р.н.). Цікава деталь: свого часу сестри «дружкувала» разів зо тридцять! Вийшовши разом заміж у 1963 році, сестри передали «естафету» найменшій сестрі Олександрі Артемівні Гончар (1944 р.н.), яка вже потім стала «початухою» на весіллях, перейнявши цю місію на себе. Дружкувала Олександра до 26 років. Згадуючи молоді літа, найчастіше під час дружніх родинних посиденьок, сестри й досі співають і весільних пісень, а знають вони їх понад дев’яносто!
Серед дванадцяти дівчат-одноліток, які жили на кутку «Колос», сестри Парасковія та Марія Гончар були найбільш вправними в співі: Парасковія зачинала другим голосом, Марія підхоплювала першим (інші дівчата співали теж гарно, але вміли тільки за готовим ладом) (Тарасівка післявоєнних років умовно поділялася на чотири кутки – колгоспи. Було чотири колгоспи: колгосп «Колос», через річку колгосп «Нова праця», далі в село колгосп «імені Куйбишева», та колгосп «імені Петровського», згодом їх було об’єднано в колгосп «Заповіт імені Ілліча», а кутки стали чотирма бригадами). Сестер запрошували співати і на інші кутки під час весілля. Співати їх навчила мама, Одарка Василівна Копиця (у заміжжі Гончар) (1914–1984), яка знала і пам’ятала дуже багато тарасівських весільних пісень. Парасковія Артемівна згадувала: «Без пісні наша мама не жила. Співаючи пряла, шила, вишивала, ткала  – весь час співала. Діти з раннього дитинства підхоплювали й собі, навчалися, співаючи ще малими всі пісні, разом з братом Григорієм. У брата нашого голос був найкрасивішим. Він хоч і не співав по весіллях, але вдома ніколи не був без пісні». Ідучи в дружки, мама наказувала сестрам: «Дивіться, діти, не помиліться, де яку пісню заспівати. Адже так велів звичай, щоб весілля ішло за ладом» (сценарієм).
Отож, весілля в Тарасівці гуляли не коли прийдеться, а як і повсюди на території України, в регламентовані традиційною звичаєвістю та християнським календарем періоди. Зокрема під час посту, яких було чотири впродовж року, адже в цей час в церкві не вінчали молодих. До речі, в сучасний час весілля гуляють навіть у піст...
... Останній раз в Тарасівській церкві відбулося вінчання в 1956 році, тоді ж її приміщення було забрано під бібліотеку. Реєстрація шлюбу проводилася в той час у сільській раді. Урочиста реєстрація шлюбу в сільському клубі вперше відбулася у 1964 році, коли одружувалися Марія Григорівна Силка та Микола Іванович Деркач, відтоді реєстрація шлюбу відбувається саме там. Надія Миколаївна Полянська та Володимир Григорович Силка (25.07.1958 – 19.11.1991) одружилися 8.08.1982 року в селі Тарасівка. Весілля святкували два дні. В суботу молода одягала українське вбрання, яке належало ще її бабусі. Вона пояснила що так було заведено. Реєстрація ж шлюбу відбулася в місцевому клубі в неділю. Молода була одягнена в білу весільну сукню. «Розписувала» секретар сільської ради Тетяна Маркіянівна Пастернак та завідувач місцевою бібліотекою Меланія Петрівна Стеценко, вітав голова сільської ради Кондратенко.
Дружкою була двоюрідна сестра Молодої Лідія Олександрівна П’явка (у заміжжі Павленко), їй було на той час 12 років. Старшим боярином був Юрій Якович Силка, двоюрідний брат Молодого…
Як і повсюдно в Україні, весілля було святом для всього села. На застілля ішли запрошені родичі та сусіди, а в двір, де грала музика (на весілля обов’язково запрошували музик) впродовж трьох днів, приходила не лише молодь, але й літні односельчани – на людей подивитися, та й самих себе показати. До гостей батьки Молодих ставилися з увагою та шанобою. Матері Молодої годилося бути сумною, щоб, бува, не подумали люди, що зраділа – віддала дочку заміж. Свекруха ж щиро раділа молодій трудівниці в родині.
Тарасівський весільний обряд поділявся на традиційні етапи: передвесільний, власне весільний та післявесільний.
Передвесільний етап включав цикл обрядодій:
заручини; оглядини; сватання; домовини; запросини гостей; випікання весільного обрядового печива; «в гості до свекрухи».
Власне весільний:
весілля (виряджання Молодого по Молоду; квітка; запросини гостей; викуп ключки; місця біля Молодої; обдаровування короваєм; обдаровування Молодих);
Післявесільний етап:
снідання Молодим; циганщина; катання батьків; вішання «віхи»; взаємне гостювання сватів один в одного.

Передвесільний етап
Заручини відбувалися за два-три місяці до сватання. Бували випадки, коли батьки заручали своїх дітей ще в ранньому віці, що було пов’язано насамперед із господарськими розрахунками. В другій половині ХХ століття парубок спочатку домовлявся з дівчиною, потім говорив про це своїм батькам. Разом із своїм рідним дядьком, парубок ішов до батьків своєї обраниці домовлятися про час оглядин.
Оглядини як правило відбувалися тоді, коли Молоді були не з одного села. Коли вони були односельцями, і так все було в людей на виду: всі знали про статки один одного. Під час оглядин майбутні свати знайомилися один з одним, оглядали господарство, адже ходили-їздили один до одного по-черзі: спочатку до батьків Молодої, в наступну неділю – до батьків Молодого. Майбутня свекруха, окрім усього іншого, придивлялася чи бідова майбутня невістка.   
Сватання. В Тарасівці існував звичай, згідно якого перед сватанням син підходив до батька, кланявся йому в ноги і казав: «Тату, дозвольте мені женитися». «Боже, Тебе, благослови» – відповідав батько, даючи йому в руки паляницю і висловлюючи таким чином свою згоду. В старости парубок запрошував свого рідного дядька, або ж знайомого чоловіка, того, з ким ходили на оглядини. У підстарости запрошували ще одного дядька. Свати брали з собою хлібину. В руках тримали ціпки, що були ознакою їх повноважень і йшли до батьків дівчини, яку хотіли засватати. Підійшовши до дверей, свати тричі стукали в них палицею. Їм відповідали: «Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи!». За цими словами входили в хату.
Увійшовши в хату, старости хрестилися до образів і кланялися хазяїну й хазяйці. Потім господарі запитували: «Що ви за люди і звідкіля, і за чим Вас Бог приніс?». У відповідь на це старший староста відповідав: «Перш за все, дозвольте вам поклонитися і добрим словом обмовитися. А що ми люди чесні і без худої науки, то ось вам хліб святий в руки». І віддавали хліб господарям. Ті ж, узявши хліб, і положивши його на стіл, слухали розповідь старшого старости, який розповідав про куницю-красну дівицю і про мисливців, які хочуть упіймати куницю. Після цієї розповіді, якщо батьки давали згоду, Молода перев’язувала сватів власноруч вишитими рушниками, а руку Молодого – хусткою.
Домовини. Батько й мати парубка приходили до батьків дівчини для  того, щоб домовитися про майбутнє весілля. За звичаєм було прийнято гуляти (грати) весілля у неділю, що було зумовлено ще й тим, що Молоді вінчалися у церкві. Батьки домовлялися також і про посаг – «худобу», яке повинні дати дівчині батьки. Батьки, якщо мали, повинні були дати «за дочкою» дві шовкові хустки, щоб було в чому вийти до церкви, на свято чи між люди, по десятку шерстяних і простих, два очіпки, тридцять п’ять сорочок, 10 шматків полотна, чотири корсетки, три ватянки, три сукняних спідниці, дві кофти, дві кожушанки, п’ять запасок, шість поясів, три пари чорних і кольорових чобіт, три пари літнього взуття, рушники, скатертини, килим (іноді) постільну білизну, десяток ряден, чотири подушки… та скриню.
У післявоєнні роки життя було менш заможним у більшості тарасівчан. Що позначилося і на розмірі посагу, і на самому весільному обряді. Згідно спогадів Парасковії Артемівни П’явки, в 1956 році в Тарасівці трапився випадок: Молода ішла заміж із самою скринею, але в той час ходили чутки, що в інших селах батьки віддають ще й ліжко. Привезли «худобу» до свекрухи, «худобчани» (родичі, які супроводжували посаг) почали переносити в хату до свекрухи, яка вийшла з хати і заголосила: «Люди добрі, а на чому ж я положу невістку спати, де ж кровать?». Всі гості дивувалися, але Молоду ніхто не осудив.
У 1960–1970-ті роки на придане готували ковдри, сорочки, скатертини, килими, меблі, побутову техніку пральні, швейні машини. «Худобу» везли вже не кіньми, але автомобілями.
Весільні столи вже після 1970-х років почали готували такі, що тільки пташиного молока не було – згадувала Парасковія Артемівна.
Запросини гостей. Четвер.  У четвер напередодні весілля, одягнені у весільне українське вбрання Молода, Молодий, старший боярин, старша дружка, музики їхали на конях запрошувати гостей. Пізніше почали їздити на авто, а ще пізніше – надсилали запрошення на весілля.
П’ятниця. В цей день Молода одягала український одяг і разом зі старшою дружкою – своєю найкращою подругою, одягнутою також в українське вбрання, з традиційною палицею, яку в Тарасівці називали «ковінькою» і хлібною шишкою у вузлику, обходили по домівках усіх своїх подруг, нікого не минаючи, навіть тих, з ким напередодні посварилися, запрошуючи разом іти в суботу до майбутньої свекрухи в гості. Закінчивши цю роботу, Молода разом із старшою дружкою увечері, але до заходу сонця, ішли вбирати свекрушину хату своїми рушниками, килимами тощо.
Випікання весільного обрядового печива. Субота. Раненько в суботу, по дві жінки-коровайниці зі сторони Молодої і від Молодого (незалежно одні від одних) ішли запрошувати-кликати жінок у коровайниці. Вони були одягненими в українське вбрання.
Заміжні жінки Надія Миколаївна Силка та Ольга Михайлівна Глоба ідуть скликати коровайниць. 1983 р. с. Тарасівка.
Отож, як і в більшості сіл, виготовлення весільного короваю відбувалося і в Молодого і в Молодої. Але в Тарасівці існував звичай Молодій з дружками ходити в суботу до свекрухи в гості, тому в Молодого коровайниці займалися виготовленням короваю до їх приходу. В коровайниць Молодої ж був час, доки вона повернеться від свекрухи.
Під час процесу виготовлення весільних короваїв існувала прикмета: до роботи з короваєм не допускали розвідних жінок, вдів, жінок, котрі вийшли заміж вдруге. Вчиняти тісто і місити – найголовніші моменти – доручали двом жінкам, які щасливо жили в шлюбі. Прасковія Артемівна згадувала, що «коли замішують весільний коровай, то бажано, щоб першими замісили ті (дві достойні), в яких в домі та родині лад». Вони місили тісто одночасно вдвох. Раніше тісто для короваю замішували в глиняній макітрі. А пізніше в емальованій сорокалітровій каструлі. До речі, бути запрошеною в коровайниці вважалося дуже почесною справою, а тим більше, коли доручали здійснити найголовніші моменти в цій справі. Одарка Василівна Копиця (у заміжжі Гончар) часто була в коровайницях. Прикраси з прісного тіста (квіти, листочки, колоски, пташки, монетки) на коровай дозволялося виготовляти усім коровайницям. Починаючи роботу з тістом, коровайниці співали пісню «П’ятниця-починальниця»:
П’ятниця-починальниця,
Суботонька-коровайниця,
Пречистая Мати,
Помагай коровай бгати (дбати)
Тобто просили Божу мати допомогти.
Піч натоплювали, але для вигрібання жару запрошували чоловіка, якого називали «вермен». Йому пов’язували голову рушником, підперізували перевеслом із житньої соломи. Коли «вермен» вимітав піч, коровайниці приспівували йому:
Вермен піч вимітає
Вермениха заглядає,
Чи хороше вимітає,
Чи хорошеє місце,
Де короваю сісти
Коровайниці в цей час могли і «підкидати» вермена.
Після цього коровайниці співають дуже важливу пісню, місце якій саме тут «Ой славен-славен той сад-виноград»:
Ой славен-славен той сад-виноград,
А ще славніший Галинин посад
Що по віконечках ангели літають,
А на покуті пречиста стоїть,
Пречиста стоїть, долею дарує
А Галинина (Іванкова) мати всіх людей частує
І частує й вітає, ще й Бога просить,
Ой, дай же Боже, добрую годину,
Та моєму дитяті вірную дружину
Тісто на короваї починали вимішувати в кімнаті-кухні. Прикраси для короваю виробляли у великій хаті, де не накритими стояли столи буквою П. Робота була усім. І не нишком коровайниці робили свою роботу, а весь час співали пісні ....
Молода ж у цей час разом із дружками ненадовго сідали за стіл, мати їх частувала, а потім вони вирушали до свекрухи.

Молода Поліна Іванівна Фесун разом з дружками прийшла в суботу до свекрухи. Листопад, 1959 р., с. Тарасівка.
Молода ішла заміж за раніше одруженого, тому дружок не водила – вони не наряджені. с.Тарасівка.

Молода Софія Дмитрівна Пронь з дружками зібралися до свекрухи в гості. 1965 р., с. Тарасівка.

Дружки ідуть до свекрухи в гості. Кожна несе з собою ганчірочку, щоб простелити її під час їжі на коліна з метою збереження від забруднення святкового одягу. В першому ряду зліва направо: Марія Гончар, Меланія Стеценко, Євдокія Пиляй, Парасковія Гончар.1964 р., с. Тарасівка.


с.Тарасівка, 1964 р.

с. Тарасівка, 1965 р.

У той час дружки співали пісні:
у дворі «Куди, доню, собираєшся, що так рано умиваєшся?», «Мати Галину родила»;
за двором: «Вийшла Галина із двору»;
ідучи дорогою: «Ой, люди, люди й вороги». Першим рядком початуха задавала тон, другий всі разом дружки співали швидше: 
Куди, доню, собираєшся (2 р.),
Що так рано умиваєшся,
Чи між турки, між татари,
Чи між дружки, між бояри
Чи між гори кременистії,
До свекрухи норовистої,
Та свекруха всі норови знає,
Вона ж тобі правдоньки не скаже

Мати Галину родила,
Місяцем обгородила,
Сонечком підперезала,
До свекрухи виряджала
А в свекрухи двір на помості
Йде Галина в гості

Вийшовши з двору, дружки співали:
Вийшла Галина із двору
Та нагнула березу додолу,
Як тобі, березо, без верха?
Як тобі, матінко, без мене?
Без мого тихого походу,
Без мого низького поклону.

Ідучи по дорозі:
Ой, люди, люди й вороги,
Не переходьте дороги,
Нехай перейде Галина
Із червоними квітками
Із молодими дружками.
(Останні рядки швидше).

Коли Молода йшла селом, з дворів виходили люди, щоб подивитися на неї. Іти потрібно було найдовшою дорогою, обійшовши через усе село, та ще й вийти на високу Тарасівську гору. Біля кожного гурту людей Молодій годилося зупинитися, привітатися й тричі вклонитися. На що люди відповідали побажанням: «Нехай Бог допомагає щасливо в світі прожити». Старша дружка на це відповідала: «Дякуємо». Під час цього ходу, дружки співали дорожніх пісень: «По тім боці ставу кликав павич паву», «Ой попе, попе Гордію», «Тихо, дружечки, ідіте», «Загубили дівку в зеленім барвінку», «Віддай мене, мати, до нової хати», «Ой у лісі у лісочку», «Клен у лісі чим не дерево», «Ішли дружечки рядочком»:
По тім боці ставу (2 р),
Кликав павич паву
Кликав павич паву:
Іди, іди моя павочко
Дам тобі вино-яблучко
А за теє вино-яблучко
Потеряла я гуляннячко
А за теє червоненькеє
Потеряла молоденькеє

Ой попе, попе Гордію,
Не дзвони рано в неділю
А дзвони рано в суботу
Потеряй дружкам роботу

Тихо, дружечки, ідіте
Пилом не пиліте
Щоб нашая пава пилом не припала
Щоб наша Галина з личенька не спала

Загубили дівку в зеленім барвінку
Де її шукати, де її питати
Шукали в руті, шукали й у м’яті
Та знайшли Галину в рубленій хаті

Віддай мене, мати, до нової хати
Де нова світлиця, де одна зовиця
Де діверки не жонатії
Люблять жартувати
Віддали тебе доню та й на твою волю
Буде тобі жартування
Вічнеє горювання

Низом, дружечки, низом
Закидана доріженька хмизом
А в Галини кінь вороненький
Перескочив гай зеленеький,
У Іванка ще й вороніший
Перескочив ще зеленіший

Ішли дружечки рядочком,
Попід вишневим садочком,
Та вирвали ягідку червоненькую,
Уквітчали Галину молоденькую

Ой у лісі у лісочку
На жовтім пісочку
Тами щука-риба грає,
Золотоє перо має,
Сама собі здивувалася
Що хороше розігралася

Клен у лісі чим не дерево
Смородина чим не ягідка
А розочка чим не квіточка
В нас Галина чим не дівочка
В неї коса чим не кісочка
Шовком заплетена, золотом обведена
Всі пісні починали співати однаково зі словами: «Ой ти душечко, молода Галино (Іван)».

Весільне фото Надії Миколаївни Полянської та Володимира Григоровича Силки. 7.08.1982 р. (перший день весілля, субота) с.Тарасівка (Полтавщина). Автор фото невідомий // Приватний архів Надії Миколаївни Полянської (у заміжжі Пацула), Зіньків (Полтавщина).
Весільне фото Надії Миколаївни Полянської та Володимира Григоровича Силки. 7.08.1982 р. (перший день весілля, субота) с.Тарасівка (Полтавщина). Автор фото невідомий // Приватний архів Надії Миколаївни Полянської (у заміжжі Пацула), Зіньків (Полтавщина).

Коли дорога була далекою, їх співали по кілька разів.
Молодий Дмитро Свириденко та молода Варвара Копоть в свекрухи в суботу. 1964 р., с.Удовіченки
Пісню «Ой матінко-утко» співали на підході до господи свекрухи:
Ой матінко-утко,
Повертайся прудко
Сонечко низенько,
Дружечки близенько
Сонечко все нижче,
Й дружечки все ближче
Недалеко від свекрового двору дружки співали: «Ой за ворітечками вишня» та «Прибирайся, свекрушенько, прибирайся»:
Ой за ворітечками вишня,
Там свекруха вийшла,
Всі ягідки позривала
Невісточку дожидала
Всі ягідки червоненькі
Невісточки молоденької

Прибирайся, свекрушенько, прибирайся
Та до себе невісточки сподівайся
Щоб була утінка жареная
Щоб була горілочка моченая
Ми тую утінку поїмо,
А горілочку поп’ємо
І Галини вам не дамо
Підійшовши до двору свекрухи, дружки залишалися біля двору, а Молоду зустрічав з хлібиною свекор і запрошував її разом зі старшою дружкою в хату. В цей час дружечки співали: «Ой поки ж ми тут стоятимемо»:
Ой поки ж ми тут стоятимемо,
Сиру земельку топтатимемо,
Ніжками, чобіточками
Золотими підківочками

Тепер лунає пісня уже важлива пісня:
Забарна молода, забарна
Забарилася у хаті
А ми стоїмо на морозі
Ще й на лютому морозі
Після цього їх також запрошували в хату, де дружечки співали: «Ой, летять галочки через балочки», «Ой, прилетіла сива голубонька»:
Ой, летять галочки через балочки
Зозуленька попереду,
Усі галочки на лугах сіли
Зозуленька на калині,
Усі галочки защебетали
Зозуленька закувала,
Ішли дружечки через сінечки
А Галина попереду,
Усі дружечки на лавках сіли
А Галина на посаді,
Усі дружечки та й заспівали,
А Галина заплакала

Ой, прилетіла сива голубонька
Голубничка розглядати,
Не так голубничка, не так нового
Як голуба сизенького,
Ой прийшла, прийшла молода Галина
Подвір’ячко розглядати,
Не так подвір’ячка, не так нового
Як Іванка молодого
Існував звичай, що в свекрів Молодій не дозволялося сідати за стіл, хоча її неодноразово запрошували присісти. Коли в піснях згадували її ім’я, Молода тричі вклонялася. Частуватися Молодій і дружкам у свекрів годилося довгенько, їх пригощали смачними стравами і напоями, весь час припрошуючи їсти. Дружки в цей час співали пісні, які співали потім у неділю в домі Молодої: «Ой на морі та й утінка кряче», «Ой тихо-тихо Дунай водоньку несе», «Вилітало галеня з-під білого каменя», «Ой хміль-хмілями», «В чистім полі над криницею», «Вітер дуба та й похитує», «Ой за горою за зеленою», «Ой думай ти, дівчинонько, думай та гадай», «У липині та й в осичині», «Ой на морі на синенькому», «Зажурилась перепілочка», «Ой десь був селезень»:
Ой на морі та й утінка кряче (2 р)
Галинина та й матінка плаче
Що нікому в полі жита  жати
А восени конопельки брати
Ой, на морі утінка несеться,
Іванкова матінка сміється
Що буде кому в полі жито жати
А восени конопельки брати

Ой тихо-тихо Дунай водоньку несе
А ще тихіше Галина косу чеше
Ой, чеше, чеше та й на тихий Дунай несе
Ой пливи, коса, під свекорів двірочок
Та й стань послухай, що свекорко говорить
Та свекорко ходить, все добреє говорить
Тепер у мене добрая годинонька
Прийшла до мене чужая дитинонька.

Вилітало галеня з-під білого каменя (2 р)
Питалося галеня молодого соловейка(2 р)
Скажи, скажи, соловеєчко,
Чи не лютая зима
Та хоч люта ж не люта,
Та не буде як літом
Та не будеш літати
По садочку щебетати
Питалася Галина молодого Іванка:
Скажи, скажи, Іванку чи не різва свекруха?
Та хоч різва, не різва, то не буде як рідна
І не буде пускати на вулицю гуляти

Ой хміль-хмілями,
Пшениця ланами
Та хміль пов’ється
Пшениця пожнеться
А вже ж тобі, Галино,
Гуляння минеться
Не так гуляння,
Як теє дівування

В чистім полі над криницею (2 р)
Стоїть верба із росицею
Ой хто ж тую вербицю зрубає
І хто ж тую росу позбирає
Ізрубає молодий Іванко,
Позбирає молода Галина,
Вербицею, щоб коники бігли
Росицею, щоб личенько біле

Вітер дуба та й похитує (2 р)
Брат сестрицю перепитує
Чи ти сестро вже обідала,
Я ж, братіку, ще й не снідала,
Як снідали – я пічку топила,
Обідали – по воду ходила
Вечеряли – білу постіль слала,
Якби все це та й матінка знала (2 р),
Вона б мені вечерю прислала.
Хоч місяцем, хоч зірницею,
Хоч братіком, хоч сестрицею,
А братіка та дома немає,
А сестриця доріжки не знає

Ой за горою за зеленою
Розлилася криниченька
Там сестра сестрі ніженьки мила
Й тихесенько говорила
Ой не йди ж не йди сестричко моя
У чужу сторону заміж
Бо чужа сторона – велика сім’я
Вся вечеряти сіла,
А тебе, молоду, пошлють по воду
До нової криниченьки
Швиденько ішла, повненько брала –
Вечереньки не застала
Ложка новенька слізок повненька
Ото ж моя вечеренька

Ой думай ти, дівчинонько, думай та гадай,
Брести тобі дві річеньки і третій Дунай
Перебрела дві річеньки, а Дунаю ні
Минулося гуляннячко, ну а розкоші ні

У липині, в осичині
Там Іванко та траву косить
Вороному та коню носить
Ой їж, коню, зеленую травку,
Та й пий коню, холодную воду,
Бо поїдем в далеку дорогу,
В доріженьку у далекую (2 р)
По Галину молоденькую

Ой на морі на синенькому (2 р)
Там плавали та дві утінки
Одна к одній прихилялася
Одна одної питалася
Чи не жалко тобі мене буде,
Якщо уб’ють мене злії люди,
Мене уб’ють – ти останешся
Ні до кого не причалишся
У світлонці та на лавочці (2 р)
Там сиділо дві подруженьки,
Одна к одній притулялися,
Одна одної питалися
Чи не жалко тобі мене буде,
Коли візьмуть мене чужі люди,
Мене візьмуть – ти зостанешся
Ні до кого не пригорнешся

Зажурилась перепілочка (2 р)
Бідна моя та й голівочка
Що я рано із вирію лечу
Ще по горах та сніги лежать
По долинах ще води стоять
Обізвався соловеєчко (2 р)
Не журися перепілочко
Я крильцями сніги позмітаю
А носиком води позпиваю
Зажурилась молода Галина (2 р)
Що я рано та й заміж іду
Що Іванка і роду не знала
Тепер йому дружиною стала
Дружиною та й вірненькою
Хазяйкою молоденькою
Обізвався молодий Іванко (2 р)
Не журися молода Галино

Ой десь був селезень
Десь була утінка
Селезень на ставку
Утінка на плавку
А тепер же вони на однім ставочку,
На однім ставочку
На однім плавочку
Коли подавали капусняк, дружки співали «Їжте, дружечки, капусту»:
Їжте, дружечки, капусту (2 р)
В нас капуста густа (швидше)
На городі саджена,
Сокирами рубана,
Сікачами січена,
У діжці квашена,
А в горшку варена,
Варена шатравами,
З дорогими приправами
Через поле гуска летіла (2 р),
З перцем капуста кипіла,
Хоч з перцем, не з перцем
То з гусячим серцем
а в свекрів додають:
Не я капусту садила (2 р),
 не я поливала,
Не жаль мені буде,
 як поїдять люди

Коли приходив час Молодій і дружкам іти додому, співали пісню «Ой матінко, та не гай же нас»:
Ой матінко, та не гай же нас (2 р),
Не гай же нас, виряджай же нас
Тепер нічка та темнесенька
Доріженька  та далекая
То коли б ми та й не заблудили
Дівчину та й не загубили
Коли на стіл ставили фруктовий кисіль, поївши його, дружки співали: «Ой спасибі свату за теплую хату»:
Ой спасибі свату (2 р),
За теплую хату
Ще й свасі спасибі,
І свашеним дочкам і куховарочкам
Дякують дружечки
Вам за пиріжечки
і виходять із-за столів. Ідучи додому співають пісню «Були ми в свекрухи», «Із-за гори дощ не холодний», «Не шуми, сосно, вгору»:
Були ми свекрухи (2 р),
Їли ми пампухи,
Умочали в масло
Щоб їлося смачно
Хоч вони ячненькі
Так зате смачненькі

Із-за гори дощ не холодний (2 р),
А в свекрухи борщ не порожній,
З рибкою-таранушкою,
Зеленою петрушкою

Не шуми, сосно, вгору (2 р),
Ми йдемо додому,
До отця й до неньки
Як рожа повненькі
Ідуть додому коротшим – прямим шляхом. Всю дорогу співали дружки українських пісень. Молодий проводжав Молоду додому, і посидівши за столом, поки дружки сиділи, повертався до себе. Підходячи до двору Молодої, дружечки співають: «Чого мати та не виходить»:
Чого мати та не виходить,
Чого мати та не питає
А де ми бували, а що ми видали
А були ми, ненько, в церковиці
Та бачили ми, ненько,
Два вінці на Галининій голівці
Вдома Молода із дружками сідали за стіл і довго співали весільних пісень.

Іноді в суботу увечері чи в неділю зранку відбувалися дружбини (вони були не скрізь): замість того, щоб іти до свекрухи, рідна тітка запрошувала Молоду з дружками на дружбини. Як виходили, дружки співали «Ой брязнули ключі»:
Ой брязнули ключі,
Від комори йдучи,
Співають дружечки,
На дружбини йдучи
Весілля.
Раніше в Тарасівці весілля гуляли у Молодої та в Молодого. Під час весілля з боку Молодого виступали бояри, свати, свашки, світилки, з боку Молодої – дружки-подруги, яких було щонайменше двадцять. Кожну дружку Молода перев’язувала яскравою стрічкою.
Весілля в Молодої.
У неділю зранку Молодий приїздив до Молодої по «квітку». Квітку шили власноруч із червоної стрічки. Молода пришивала її до кашкета Молодого. На праву його руку в’язала шовкову хустку.
Перед вінчанням в Молодої збиралися дружки, родичі та гості, в Молодого – бояри, дружко, піддружий, дві свашки: старша і менша, світилка. Старша свашка з великою яскравою торбою з тканини в якій було повно житніх коників, цукерок, печива. Дружко носив із собою глиняний глечик, наповнений гарним вином і накритий шишкою. Олександра Артемівна Гончар  згадувала, що: «На весіллі останній раз я бачила глечик у 1986 році, з якого пригощали горілкою гостей. Останній раз в Тарасівці Молоді «молоділи» в українському весільному вбранні у 1982 році» [2]. Світилка з «мечем» – букетом із васильків чи інших польових квітів (але в основному з васильків), в якому посередині стояла велика воскова свічка, яку запалювали за весільним столом.
Дружки, свашка, світилка. Фото з весілля Надії Миколаївни Полянської та Володимира Григоровича Силки. 8.08.1982 р. (другий день весілля, неділя) с.Тарасівка (Полтавщина). Автор фото невідомий // Приватний архів Надії Миколаївни Полянської, Зіньків (Полтавщина).

Виряджаючи Молодого, його мати у виверненому наверх вовною кожусі, обсипала його та весільний поїзд сумішшю з вівса, грошей, цукерок та лісових горіхів, які можна і потрібно було збирати. В цей час свашки співали пісню «Не сип, мати, вівсом»:
Не сип, мати, вівсом (2 р)
А сип мати долею,
Долею щасливою,
Доброю годиною
Після цього увесь гурт вирушав по Молоду. У цей час в дворі Молодої навантажували «худобу». Утворювався гурт «худобчан» – тих, хто вантажив-розвантажував придане, які дарували чи то ковдру чи постільну білизну, і везли до свекрів. У той час співали пісень, обов’язково називаючи прізвища обох сторін. Наприклад: «В Яковенка та й полегшало – у коморі та й поменшало, а в Карпенка та й погіршало – у коморі та й побільшало». А також пісні: «Ой коні, коні-ведмеді»:
Ой коні, коні-ведмеді чи чуєте ви все село?
Чи довезете худобу на тую гору крутую
Та й у світлоньку новую.
А в тій світлоньці мед-вино п’ють
Там тебе, «худоба», давно ждуть
Молодого разом з його «поїздом» зустрічав на воротях гурт хлопців-сусідів Молодої. Вони вимагали із Молодого могорич за хорошу дівчину з їх вулиці. Молодого пропускали в двір лише тоді, коли їм давали могорич – чи горілку чи грошей на горілку. Коли Молодий заходив у двір, малий хлопчик (7-12 років) вихвачував у нього ковіньку (палиця) і тікав. Дружко чи піддружий наздоганяв його і відводив до Молодого, в якого хлопчик вимагав за ковіньку викуп. Молодий торгувався, але віддавав викуп.

Батько Молодої виходив на зустріч Молодому з хлібом, запрошуючи його і його гурт у хату, крім рядових боярів. Всі вони приходили від свекрів обв’язані подарунками – рушниками, тканиною, хустками. А Молода поверх тих подарунків перев’язувала їх через друге плече своїми. В цей час відбувався обмін подарунками між новими тепер уже родичами. Молодий дарував тещі чоботи. Теща їх взувала і виходила з хати до музик танцювати в нових чоботях, приказуючи:
Оце ж тії чоботи, що зять дав, а за ції чоботи дочку взяв.
Ой чоботи, чоботи ви мої, наробили клопоту ви мені.
Ой, чоботи, чоботи із бичка, чом діла не робите як дочка
Після цього Молодий з Молодою і старшими дружкою та боярином повинні обов’язково сходити в три двори кликати сусідів на весілля, де їх обов’язково пригощали.
Після цього Молода з подругами-дружками закривалася у сінях, де дружки тричі співали:
Помагай же всьому,
Хто є в цьому домі:
Старому й малому,
Ще й Богу святому
Всі дружки заходили в хату і сідали за стіл з Молодою у такому порядку: з одної, правої сторони. Старша дружка, за нею дружки. З лівої сторони сідав брат молодої. На столі стояло дві свічки, хлібина-калач (на який згодом схилиться Молода), коровай, замотаний в рушник, дві невеликі пляшечки з вином, нові дві ложки. Молода стояла над столом, нахиливши голову, покритою хустинкою.

 
Весільне фото Надії Миколаївни Полянської та Володимира Григоровича Силки. 7.08.1982 р. (другий день весілля, неділя) с.Тарасівка (Полтавщина). Автор фото невідомий // Приватний архів Надії Миколаївни Полянської (у заміжжі Пацула), Зіньків (Полтавщина).

Дружечки в цей час співали пісні: «Здвигнулися лавки, як сіли панянки»,  «Ой на дворі зілля», «Ой глянь, мати, та й на мій посад»:
Здвигнулися лавки, як сіли панянки
Ще й дужче здвигнуться, як вони нап’ються

Ой надворі зілля,
А в хаті весілля,
Надворі бояри,
Як мак розквітали.

Ой глянь, мати, та й на мій посад (2 р)
Всі дівчата у косах сидять,
А на мою та й роса впала,
Бо я її та й не розчесала
Чеши, доню, хоч по волосочку,
Рости, жито, хоч по колосочку,
Рости, жито, та й укореняйся,
Живи, доню, та й покоряйся

А після цього швидко-швидко: «Просили бояри до хати»:
Просили бояри до хати (2 р)
Зеленої рути нюхати,
Червоного вина пити,
Щоб уміли говорити

Дружко заводив Молодого в хату, дівчата вставали, і по лавках на яких вони сиділи, поза ними ішов Молодий на своє місце. В цей час дівчата співали пісню «Не лазь, зятю, поза плечима»:
Не лазь, зятю, поза плечима (2 р)
Не кліпай очима,
Залізь у кишеню,
Вийми грошей жменю
Та кинь на тарілку
За хорошу дівку.

В цей час на місці Молодого сидів її брат і чекав викупу місця. Коли Молодий клав гроші на тарілку з житом, яка стояла на столі, брат Молодої вставав. На викуплене місце сідав Молодий, біля нього по порядку старший боярин, менший боярин, дружко, піддружий, свашки і світилка, а за ними гурт бояр. В цей час лунала пісня: Співали пісню «Схились Галино на калач»:
Схились Галино на калач,
Карими очима, та й заплач
А молодий Іванко сів-несідав,
Обняв Галину й цілував

Потім дружки співали: «Просим, бояри, сісти» (з великими виводами, як заревуть усі, щоб стіни двигтіли, як «виводчик добрий» (початуха) та голоси дужі):
Просим боряи сісти (2 р)
Білого хліба їсти
Червоного вина пити
Щоб уміли говорити

Потім продовжували: «Ой ви старости, ви люди», «Вилітало галеня з-під білого каменя», «Ой хміль, хмілями» (ці крикливі пісні тут дуже доречні):
Ой ви, старости, ви люди старесенькі,
Ой ви, бояри, ви сини отецькії,
Чого ви до нас не рано наїхали,
Чи ви старости коників здобували?
Чи ви бояри жупанів позичали?
У нас коники всі по стайнях стояли,
І в нас жупани всі по скринях лежали.
А забарила нас Іванкова матінка,
Годувала нас білими калачами,
Напувала нас солодкими медами

Ой хміль, хмілями
Пшениця ланами
Та хміль пов’ється
Пшениця пожнеться
А вже ж тобі, Галино, гуляння минеться
Не так гуляння, як теє дівування
В цей час в хату заходили люди подивитися на Молодих. Батько Молодої всіх сидячих за столом частував вином, горілкою. На столи подавали їжу і батьки запрошували їх пригоститися. Дружкам годилося більше співати, ніж їсти. В цей час виконували пісні, і ті, що в свекрухи співали: «Ой, тихо, тихо Дунай водоньку несе» (важна пісня, славиться свекор), «Ой, мати моя, я вже не твоя» (в свекрухи вона не співається), «В чистім полі над криницею», «Вітер дуба та й похитує», «Ой за горою, за зеленою, розлилась криниченька», «Із суботоньки на неділеньку мела дівчина сінечки», «Ой думай ти, дівчинонько, думай та гадай», «Суботонька та й неділенька – все як один день», «Віють вітри, віють буйні, сонце вгору піде» (у свекрухи не співається), «У липині й осичині», «Ой на морі та й утінка кряче», «Не сиди, Іванку, боком», «Їжте, дружечки, капусту», «Летять галочки через балочки», «Ой на морі, на синенькому», «Зажурилась перепілочка»:
Ой, мати моя, я вже не твоя,
Пора нам ділитися
Ой дай же мені скриню новую
Доленьку щасливую
Ой, доню, даю, що в себе маю
Щастя й долі не вгадаю

Віють вітри, віють буйні,
Сонце вгору йде,
Молодая та й Галина
На пораду йде.
Ой, батечку-порадничку, порадь же мене,
А як прийду повінчана
То чи приймеш мене?
Відрізана скиба хліба – я не притулю,
А як прийдеш повінчана, то я вже не прийму.
Відрізана скиба хліба – лежить засиха,
А Галина у свекрухи хай живе й привика

Із суботоньки на неділеньку
Мела Галина сінечки,
Ой, мила, мила та й схилилася,
Слізоньками умилася,
Сінечки  мої мальованії,
Хто ж вас буде вимітати
Ненька старенька,
Сестра маленька
А я піду від батенька

Суботонька й неділенька
Все як один день,
Сумувала Галинонька
Увесь тиждень,
Ой як мені сумувати переставати,
Ой як мені у свекрухи привикати,
Бо свекорко і свекруха не люблять мене
А як підуть до сусідів
То й осудять мене
Розкотилися кислиці, розлучилися сестриці,
Розкотилися дрібненькі, розлучилися рідненькі,

(Всі інші перераховані пісні уже згадувалися раніше.)
В довоєнні та післявоєнні роки, навіть ще в 1960-х роках на Тарасівському весіллі готували прості страви з малим асортиментом: холодець, вінегрет, солоні страви були з м’ясом: капусняк. картопля, локшина, пироги з м’ясом, капустою. Солодкі страви: кисіль молочний, кисіль фруктовий, до них коржики чи пироги з маком, вишнями. Огірки, помідори, сметана. Пізніше почали подавати котлети, смажену, солону рибу.
Короваї ставили перед Молодими на святковий стіл.


Коли приходила черга краяти коровай, дружки співали:
Щось до нас та й унесено, на стіл поставлено.
Як біль білесенький – коровай милесенький.
Коровай ділив дружко. Його голову обв’язували рушником. На руки зливали воду, а дівчата співали:
Дружко руки миє,
Поглядає на крючечки,
Чи не висять рушнички,
Чи не висять новенькі,
Щоб потерти руки біленькі

Коли дружко починав краяти коровай, йому співали:
Дружко коровай крає,
Семеро дітей має,
Та всі з кошелями
Весь коровай забрали.
Дружко крає весільний коровай. Фото з весілля Надії Миколаївни Полянської та Володимира Григоровича Силки. 8.08.1982 р. (другий день весілля, неділя) с.Тарасівка (Полтавщина). Автор фото невідомий // Приватний архів Надії Миколаївни Полянської (у заміжжі Пацула), Зіньків (Полтавщина).
   

Не припинялися жарти. Короваєм гостей частували дружко і піддружий батьки. Перші шматки короваю підносили на тарілці спершу Молодим, батькам, потім дружкам, боярам, родичам та іншим гостям. Свашка з торби діставала житніх коників, печиво, цукерки. Відбувалося обдаровування Молодих – на тарілку клали гроші. Пізніше для цього ставили трьохлітрову скляну банку. Інші подарунки складали свашці в мішок.

Саме в цей час відбувалися переспіви-дражніння між дружками та боярами, свашкою та світилкою (все співалося):
«Свашка-неліпашка, коників не ліпила, а один зліпила і того злупила»,
«Старший боярин горбатий, а на горбі сосна зросла, а на сосні сова сиділа, бережіться, бояри, щоб вас хоч не з’їла»;
«Чи не бачиш ти, дружко′, що бояри коровай крадуть, за стіл захиляються, короваєм запихаються»;
«Ви бояри чужосторонці, не беріть по повній ложці, а беріть по половинці – залишайте нашій родинці»;
«Від столу до порога (2 р) втоптана дорога, бояри натоптали і помиї хлебтали. Старший так напився, що в помиях утопився»;
«Плигнула кішка з печі боярам на плечі, а бояри полякалися, та в солому поховалися. Виглядають із соломи як миші з полови»,
«Старший боярин патлатий, до стіни прип’ятий, гвіздочком прибитий, щоб не був сердитий».
Свашки відспівували: «Зась тобі початухо знати та йди в барліг спати, де свині порили – початуху спати положили».
Дружки до світилки: «Світилко-шпилька при стіні, на ній сорочка не її. Сім днів бояри молотили – світилці сорочку заробили».
Світилка відповідала: «Брешете, дружечки, як свині, в мене сорочок є дві скрині (самотканих – О.Щ.), а третя неповна сорочок шовкових (купованих – О.Щ.)».
«Перепадало» й Молодому: «Не сиди, Іванку, боком, це ж тобі ненароком, присунься близенько – це ж твоє серденько».
Бояри відповідали дружкам: «Старша дружка коса, наїлася проса, сюди-туди коливається, з неї проси висипається», «А в нашого свата з верби з лози хата, сволоки з берези, а ви, дружки не тверезі».
Дружки, бачачи свою провину, звертаються до боярів: «Мир миром, пироги з сиром, вареники в маслі, ви бояри красні, помирімося» – просяться дружки.
Коли на стіл подавали фруктовий кисіль, це означало закінчення застілля. Встаючи із-за столу дружки співали:
«Поприймайте ложки та тарілки, а нам дайте вина та горілки.
Ложки й миски усі поприймали, нам горілки й вина не давали».
Брат Молодої виводив її із-за столу за носову хустинку. Подруги-дружечки прощалися з нею, в знак того, що вони вже не будуть разом. Брат виводив Молоду разом із Молодим до воріт. Мати Молодої в цей час обсипала їх житом. За ворітьми Молодих ще раз частували, вони кланялися на чотири сторони, тримаючи ікони в руках з рушниками (Молода – ікону Божої Матері, Молодий – ікону Христа Спасителя). В цей час дружки співали пісні: «Місяць дорогу освітив», «Загрібай, матінко жаркий жар», «Із суботоньки на неділеньку», «Суботонька й неділенька», «Віють вітри, віють буйні»:
Місяць дорогу освітив,
А брат сестрицю випровадив,
За білу руку за столу,
Вороними кіньми із двору.
Іди до свекра здорова,
Та будь весела, як весна, 
І будь багата як земля

Загрібай, матінко, жаркий жар
Коли тобі, матінко, дочку жаль,
Кидай у піч дрова – залишайся здорова

Пропила мати дочку на солодкім медочку,
На зеленому вині – не жаль дочки мені.

Молоді ішли до свекрів, вже не обходили, короткою дорогою, із старшою свашкою. Для тих, хто зосталися, весілля продовжувалося.

Весілля в Молодого.
Молода із собою приносила для свекрів подарунки – новий одяг. Свекри також дарували невісточці подарунки. Молода перевдягалася. Весілля продовжувалося, Молоді сідали за стіл на дуже трошки, бо поспішали. Гості співали і в Молодої і в Молодого:
«А в нашого батенька
Все стоїть та й стоїть горілочка на столі,
А в нашого батенька барило говорило,
Як ми його не вип’єм – Бог дай його розсадило!
Там і там лунали пісні і весільні і застольні, і жартівливі...
Молоді частували гостей, а гості дарували їм грошові та речові подарунки. Банку з грошима теж свашці в мішок. Батьків Молодої саджали до столу на пеньках – бо все ж відали дочці на придане, а свекрів – на подушки.
В Молодого під час весільного застілля також краяли і роздавали коровай.

Післявесільний етап.
Зранку в понеділок від батьків Молодої до свекрів несли Молодим снідати великим гуртом разом із гостями з піснями та музиками. На сніданок несли сирі овочі (жартома): буряк, картоплю, моркву, хрін, а також і смачну їжу. Гості перевдягалися в циганський одяг, чоловіки – в жіночий, жінки – в чоловічий. Серед ряджених обов‘язково були молодий і молода, лікар, вагітна жінка, циганка з брязкучою спідницею.
         
Ряджені. 1982 р. с. Тарасівка.
    
Циганщина. Фото з весілля Надії Миколаївни Полянської та Володимира Григоровича Силки. 7.08.1982 р. (другий день весілля, неділя) с.Тарасівка (Полтавщина). Автор фото невідомий // Приватний архів Надії Миколаївни Полянської (у заміжжі Пацула), Зіньків (Полтавщина).

По дорозі співали пісень, жартували. Підійшовши до двору свекрів, гості співали: «Прибирайся свашенько, прибирайся».
Прибирайся свашенько, прибирайся,
Та до себе сватоньків сподівайся,
Щоб була утінка жареная
Щоб була горілочка моченая

А також співали:
За молодої невісточки лежить сміття по кісточки,
А горщечки попід лавками позаростали муравками.
Справа в тім, що під час весілля навіть на другий день, ні в хаті Молодого ні в хаті Молодої не було прийнято підмітати сміття (давня забобона). 
Принісши сніданок, гості не знаходили невісточки, бо її десь сховали. Гості шукали її по двору, бо в хату їх не пускали. В цей час свекрам співали:
Ой свату наш свату, впусти нас у хату,
Не впустите в хату – полізем на хату

а також:
Як сватали, та й божилися,
Приїхали, подивилися – усі тини повалилися,
Хата боком, клуня боком,
Ще й кобила з одним оком.

В цей час виводили невісточку, якій співали
Росла, росла калинонька,
Та на яр гіллями схилилася,
Чогось дівка журилася,
Що від роду відріклася
Свекри зі своїми гостями «помирилися» із тими, хто прибув. Всі сідали за столи. Знову лунали весільні пісні, або які згадували. Посидівши за столом, невістка одягала свекруху у своє українське вбрання: сорочка, плахта з попередницею, безрукавка, квітчата хустка. Разом із гостями молоде подружжя ішли до батьків Молодої, співають по дорозі, грає музика. Тут також пригощали. Молоді ішли додому.
Катання батьків. Молотіння жита.
Після цього гості батьків катали на тачці на гіллях, намагаючись завезти їх і висадити у калюжі. Щоб не завезли їх у глибоку калюжу або не перекинули в рівчак, вони «задобрювали» коней горілкою. Так гуляли майже до вечора. Так само катали батьків у Молодого.
Відбувалося також в цей час молотіння жита. «Молотили» житні колоски, якими була уквітчана вся хата під час весілля. Зібрану солому скручували і вішали на дрючку на фруктове дерево і там і там. На цьому весілля закінчувалося .
Через тиждень молоде подружжя разом із свекрами ішли до сватів. У гості запрошували також близьких родичів свекрів.
А ще через тиждень свекри запрошували так само до себе в гості сватів разом з їх родичами.

Тарасівське весілля на сучасний лад …
Сучасне Тарасівське весілля вже мало схоже на те, давнє. Нині урочиста реєстрація шлюбу відбувається в місцевому будинку культури. Тепер менше глядачів і зівак іде дивитися на Молодих додому. Весілля здебільшого гуляють у кафе спільно від Молодого і Молодої або в шкільній їдальні. Запрошених іноді буває до 200 чоловік. Обряд фіксують на відео- та фотоплівку. За висловом місцевих жителів з інших регіонів запозичено «особливі витівки»: «приміром, у понеділок хрещеного батька та матір обливають холодною грязюкою, чого раніше в Тарасівці не робили. Компанія велика, тому гарного ладу в піснях немає. Молоді люди вже не знають не лише весільних пісень, але хоча б народних українських, соромлячись їх співати»…
Спростилися обряди, натомість урізноманітнився асортимент і збільшилася кількість страв, а що вже витрати зросли... Весільний обряд раніше був скромніший у приготованих стравах, але незрівнянно багатший на пісні, веселощі, дійові ролі, обрядодії, ходи-переходи. Принагідно зазначу, що навіть у тяжкі гіркі післявоєнні роки, після важкого трудодня, повертаючись додому, молодиці співали-виводили українських пісень. Тарасівчани були колись надзвичайно співливими … З 1970-х років, поступово в Тарасівці співати ставало немодно, дівчата аж соромилися того співу, коровайниці трішки поспівають та й годі. Можливо, цьому причиною стала духовна деградація тогочасного населення під впливом безликої совєтчини, яка в даному випадку знебарвлювала оригінальні прояви українськості. Але це тема подальших студій.
Чи не тому, що не знаючи послідовності красивих, магічних обрядодій, нині про рівень весілля судять за кількістю та асортиментом страв на столі та вартістю весільного вбрання Молодої? Від давньої співливої краси Тарасівського весілля нині не лишилося майже нічого. Особливий атрибут Тарасівського весілля – весільні пісні нині загубився.
 



Комментариев нет:

Отправить комментарий