shcherbanjov(@)ukr.net
olena.solnce(@)gmail.com
vessillja@gmail.com
http://pozhivka.blogspot.com/
http://staryj-xutir.com.ua
http://ljalinasvitlica.blogspot.com/



вторник, 16 декабря 2014 г.

Знову про КОЖУХ / Again on Shells

Кожух  "хвандами" або "вусами" 
Шиття і вишиванки кожухів вкупі з кушнірством, являли собою колись поширену галузь ремісництва в Слобожанщині. Зокрема вишивали на спині кожуха підкову, що по первісному замислу, окрім декоративної функції відігравала ще й охоронну. Домінуючий червоний колір теж свідчить про звязок узору кожуха з весільним ритуалом. "Яблучка", як окремий елемент узору, теж відомий символ кохання. Відоме значення червоного кольору у весільних обрядах: широке вживання червоних стрічок та рушників; червоними шерстяними нитками перевязується пшенишний хліб в післякоморній депутації до батьків Молодої. Треба також взяти на увагу, що перевязки шерстяними червоними нитками чи стрічками на шиї та руках служит захистом від очей та хвороб. 
Кожух взагалі симовлізує багатство, волохате та кучеряве, в протилежність голому, убогому.

пятница, 12 декабря 2014 г.

Глиняний посуд у весільному обряді / Pottery in a wedding ceremony

Посуд розбивати під час весілля, він "сам" розбивається - це добре чи ні?
Про це мені доводилося зустрічати зовсім неоднозначні відповіді старожилів. Посуд розбивали як і від радості, навмисне, так само і навмисне, аби дошкулити родині Молодої, яка не вберегла калини. А якщо посуд розбивався неневмисне?

Честь дівоча - у віночку / Honour is girlish - in a chaplet

Коса - дівоча краса, а віночок весільний - то честь дівчини 

Жіночий весільний головний убір - ВІНОЧОК (віно, вінець) - не просто красива прикраса на голівку Молодої. Це і потужний оберіг і симовол дівоцтва (дівочої честі), з яким  у день весільний доведеться попрощатися. Честь Молода берегла для свого чоловіка - йому його й віддасть. Відтак і віночок з голівки Молодої знімає він, а хусткою покриває свекруха - як поважна молодиця.

четверг, 11 декабря 2014 г.

Хто знає, в якому випадку Молода, запрошуючи гостей на

 весілля, кладе весільну шишечку не на скатертину - і під неї?

Весільний кожух і його функції / Wedding casing and its functions

Символізм КОЖУХА у традиційному весільному обряді українців 

З неопублікованої книги "Весільний обряд Полтавщини"....
Садовлення Молодих на кожуха під час весільної учти – від мадленської доби, де визріло вірування, що тотем роду має найближче відношення до плодовитості молодої пари (бо ж і родовід ведеться від нього, він – запліднювач). А відомо ж, що душа тотему сидить у шкурі, тому треба через дотик перейняти від нього його могутню силу....  
Батьків посадили за стіл на застелений кожухом і поверх прикритий новим ряпчунцем ослін. Навпроти розмістилися діти. Співаючи пісню:
Летів горностай через сад,
Розпустив пір’ячко на весь сад,
Ой підіте, буяри, зберіте,
Молодому гілечко вберіте! 
Мати Молодого, вдягнена у вивернутий кожух та в шапці (З оріньяцькою традицією зв’язана і ритуальна одежа матері – вивернутий кожух). Це ж вона зустрічає Молодого у своїй другій, звіриній подобі, як зустрічала десятки тисяч років тому, з тією різницею, що колись то була віра, а тепер незрозумілий звичай.  
«...дружко на рушнику веде Молодого, одягненого в кожух, до походу; той другою рукою держить одного з молодців, які всі також держаться за руки, і так ся процесія тричі обходить наоколо столу, на котрім стоїть миска з горілкою і ложкою-черпаком. По кожнім разі всі п´ють ложкою горілку з миски, під кінець просто з миски. Се пиття з одної чаші якогось ритуального напитку (правдоподібно, меду, заступленого в новішім обряді горілкою, що з´явилась у нас уже в добі козацькій) дійсно живо нагадує, наприклад, спільну чашу, котру пили побратими, зав´язуючи братство. По сім дружина виїздить, причім пісні рекомендують переїздити можливо тихо, щоб не звернути нічиєї уваги. Декотрі пісні ясно представляють завдання походу - оружний напад і насильне захоплення дівчини, тим часом як інші вплітають символічні мотиви ловецтва, полювання на дівчину як на рідкого звіря і т. д.». 

среда, 23 июля 2014 г.

https://www.facebook.com/shcherbanjov/posts/701951766539055
http://kolo.poltava.ua/novini-poltava/a-21837.html

У полтавських селах шукають старовинні рецепти борщу

Новини



Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245У полтавських селах шукають старовинні рецепти борщу
На Полтавщині уже впроваджують в життя кулінарну експедицію.
Щоб вивчити традиції, правила приготування, рецептуру, регіональні особливості борщотворення, активісти колективу "Мандруймо Полтавщиною" розпочали серіїетнографічних експедицій.

Цікаво про традиційне / Interesting about traditional

Реконструюємо і реанімуємо традиційну технологію приготування БОРЩУ українського 
Запрошуємо сюди: http://cruz.io.ua/album683872

вторник, 22 июля 2014 г.

Вінчання Молодих / Young wedding

А хвороби - не вінчаються!!! 
Коли під час вінчання Молодих у церкві одягають "корони", Молодятам важливо сказати, кожен про себе: "А хвороби мої не вінчаються". Це сприятиме тому, що молода пара завжди буде здоровою. А якщо в час вінчання хтось із молодого подружжя хворіє і не скаже ці слова, хвороба не відступить.


четверг, 22 мая 2014 г.

Весільні коні / Wedding horses

Весільний "поїзд" Молодят 

Весільний "поїзд" включає в себе автоколону із прикрашених стрічками, кольоровими кульками автівок. Колись Молоді їхали на конях, а зовсім бідні - ішли пішки.

Макітра і шлюб / Makitra and Marriage

http://www.gazeta-ptk.org.ua/archives/2817

Виявляється, «прив’язати» чоловіка біля хати й утримати від блуду можна… глиняною макітрою. «Магію» глини та печі, таємниці опішнянських «левів» і «баранців» останні роки досліджує подружжя Анатолія та Олени Щербанів із Опішні на Зіньківщині


Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
– Тисячолітні традиції наших пращурів повертаються. І недарма, – вважає старший науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, лауреат премії ім. Василя Скуратівського Олена Щербань. – Бо у тих обрядах та віруваннях не лише наша душа. Люди стали спраглими до живого, натурального та й скучили, мабуть, за своїм. Глина, особливо коли йдеться про готові вироби, – це справді магія. Глина пройшла всі стадії «очищення»: воду, вогонь і повітря, а ще вона заряджена позитиною енергетикою від рук майстра.
Серед усього глиняного посуду, що використовували в побуті наші предки, окремої уваги заслуговує макітра.
– Я назвала б цю посудину господинею хати. У кожної жінки мала бути макітра. Колись наші бабусі її ставили на печі, у центрі хати. У ній вчиняли тісто, подавали варене, печене, рідке й густе, зберігали сипуче.
Піч – це тепло, до печі горнулась родина, піч пахла хлібом. А глина має здатність убирати все це й віддавати. Не тільки запахи, а й настрої. Тож у тих макітрах – родинні радощі й клопоти, сни і мрії, любов і сподівання. Кожна макітра несла в собі магічну силу своєї хазяйки, вважає Олена Щербань.
У народі вірили, що макітра тримає вдома чоловіка, «прив’язує» його до своєї хати.
– Макітра «вагітна» добром. Це символ жінки, її сутності. Купувати глиняний посуд краще на Великдень чи Різдво, саме так робили наші предки, – радить науковець.
Дослідженнями українського глиняного посуду Олена Щербань займається вже майже десять років. Крім того, разом з чоловіком Анатолієм вони зібрали колекцію «таємничого» посуду.

Макітра і шлюб / Makitra and Marriage

Виявляється, «прив’язати» чоловіка біля хати й утримати від блуду можна… глиняною макітрою. «Магію» глини та печі, таємниці опішнянських «левів» і «баранців» останні роки досліджує подружжя Анатолія та Олени Щербанів із Опішні на Зіньківщині


Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
– Тисячолітні традиції наших пращурів повертаються. І недарма, – вважає старший науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, лауреат премії ім. Василя Скуратівського Олена Щербань. – Бо у тих обрядах та віруваннях не лише наша душа. Люди стали спраглими до живого, натурального та й скучили, мабуть, за своїм. Глина, особливо коли йдеться про готові вироби, – це справді магія. Глина пройшла всі стадії «очищення»: воду, вогонь і повітря, а ще вона заряджена позитиною енергетикою від рук майстра.
Серед усього глиняного посуду, що використовували в побуті наші предки, окремої уваги заслуговує макітра.
– Я назвала б цю посудину господинею хати. У кожної жінки мала бути макітра. Колись наші бабусі її ставили на печі, у центрі хати. У ній вчиняли тісто, подавали варене, печене, рідке й густе, зберігали сипуче.
Піч – це тепло, до печі горнулась родина, піч пахла хлібом. А глина має здатність убирати все це й віддавати. Не тільки запахи, а й настрої. Тож у тих макітрах – родинні радощі й клопоти, сни і мрії, любов і сподівання. Кожна макітра несла в собі магічну силу своєї хазяйки, вважає Олена Щербань.
У народі вірили, що макітра тримає вдома чоловіка, «прив’язує» його до своєї хати.
– Макітра «вагітна» добром. Це символ жінки, її сутності. Купувати глиняний посуд краще на Великдень чи Різдво, саме так робили наші предки, – радить науковець.
Дослідженнями українського глиняного посуду Олена Щербань займається вже майже десять років. Крім того, разом з чоловіком Анатолієм вони зібрали колекцію «таємничого» посуду.