фрагмент з моєї неопублікованої книги: "Наряджали Молоду в тій же хаті, де відбувалися «дружбини». Дружки, під керівництвом «знаючої» жінки (зберігаючи певну послідовність) одягали Молоду у весільну сорочку, плахту, попередницю, корсетку, підперізували рушником, одягали намисто. Весільну сорочку, яку одягали вперше на весілля, Молода заздалегідь намагалася виготовити і вишити власноруч. Її потім зберігали упродовж всього життя, одягаючи на великі свята, а також, коли йшли в коровайниці. Цю сорочку також клали в останню путь власниці.
Плахту або ж виготовляли самі, або, переважно, купували у Великій Павлівці, адже багато хто ткав плахти на продаж. До речі, Великопавлівська плахта відрізнялася від інших. Жартували, що по плахті одразу можна визначити з якого села та чи інша дівка. Принагідно зазначу, що в сусідніх селах Лютенських Будищах, Бобрівнику кольорова гамама була іншою.
Поверх плахти вдягали попередницю червоного чи синього кольору. Коли попередниця була червоного кольору, по краям її обшивали синім чи зеленим, коли вона була синьою – обшивали краї червоним. «У зеленій попередниці, чорним обложено, ходили говіть» – згадувала Катерина Павлівна Сич.
Потім одягали червону корсетку. Поверх неї Молода підперізувалася вишитим або тканим червоним рушником, який був оберегом від нечистої сили, коли Молода виготовила його власноруч. Його називали «рушник у якому молоділи», могли передавати у спадок і «молодіти», за словами Катерини Павлівни Сич, «скільки попаде», тобто не один раз. Рушник намагалися вишити власноруч, бували випадки, коли «молоділи» у маминому, а то й і в бабусиному рушнику, але могли «молодіти» і в купленому. Принагідно зазначу, що Велика Павлівка та навколишні села, здавна славилися червоними «роменськими» рушниками. Обов’язковою ознакою саме весільного «роменського» рушника було зображення стилізованих двохголових «орлів». Цікаво, що їх кількість на одній половині рушника була як парною такі непарною – два чи три, але загалом на рушнику їх була парна кількість (чотири чи шість). Окрім геометризованих «квіток» угорі орнаментальної композиції на таких рушниках зображували «уточок» (п’ять-шість на одній половині). Такі рушники досі прикрашають великопавлівські оселі.
Якщо Молода зберігала траур за померлими батьком чи матір’ю до року, то підперізувалася білим рушником.
На шию Молода вдягала «добре» намисто з одним або трьома хрестами та дукачами.
Розчісували волосся та заплітали Молодій косу. Якщо в Молодої були живі мати і батько, косу заплітали на всю довжину волосся. Коли в Молодої не було матері чи батька, косу заплітали тільки до половини довжини волосся. Коли ж дівчина була круглою сиротою, волосся в косу не заплітали, а зв’язували стрічкою в пучок. Після цього обв’язували голову хусткою з однотонного цупкого шовку, попередньо склавши її навскіс увосьмеро. Поверх хустки пов’язували стрічки, а потім одягали вінок.
На голову – вінок із стрічками. Ув’язування стрічок у віночок також мало свої закономірності. Спочатку посередині в’язали світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці, пообіч неї жовті стрічки – символ сонця, світло-зелені – символ краси і молодості, блакитні чи сині – символ неба, води; жовтогарячі – символ мудрості, малинові – символ достатку. Малинові стрічки в’язали з петлями завдовжки 20-25 см. Ці петлі звисали з вінка на груди Молодої символізуючи безкінечність життя, а також виконували функцію оберегу від хвороб та різних напастей. Ув’язували також «басамани» – стрічки, розшиті квітами, рослинним орнаментом. Червоні стрічки ув’язували лише тоді, коли у вінку були квіти маку. Вони, як і квіти маку, символізували печаль. Білих стрічок не ув’язували, оскільки вони символізували пам’ять про померлих. Довжина стрічок у Молодої була від вінка до коліна.
У вінок з правого боку пришивали квітку, виготовлену із стрічки червоного кольору. Таку ж квітку Молода пришивала до правого боку кашкета Молодого. Весільний вінок і квітку купували. Їх виготовляли місцеві майстрині на основі спеціальної червоної «стружки».
Комментариев нет:
Отправить комментарий