shcherbanjov(@)ukr.net
olena.solnce(@)gmail.com
vessillja@gmail.com
http://pozhivka.blogspot.com/
http://staryj-xutir.com.ua
http://ljalinasvitlica.blogspot.com/



вторник, 13 сентября 2011 г.

Про Світилку і світилчин "міч" / About Svitylku and svitylchyn "Meech"

Світилка і світилчин букет 

Чом Журавка об крижину
Забилась крильми?
Не взяв мене за дружину,
В свiтилки вiзьми.....
Світилка - одна з дійових осіб українського традиційного весілля. На Полтавщині в Світилки кликали переважно дівчинку-родичку з боку Молодого. У обов’язки Світилки входило "світити" Молодим дорогу. Світилка весь час від приїзду Молодого по Молоду до часу, коли вони сідали за весільний стіл, носила в руках складної конструкції букет ,що складався з квіток, 2 свічок, дерев’яного "меча", хрестика та верхушки і "спідушки" хліба. Приміром на Київщині, в Бористпільському районі, Світилчин букет-міч називають "шабля".








"Пригадалось мені моє дитинство та не дуже вдалий, та що там, слізний досвід, коли в моєму «городському» пальтечку на сільському весіллі світилкувала дівчинка Валя, а я «пухла» від сліз, бо на мене нап’яли Вальчину кухвайчинку. Відтак не хотілося мені навіть дивитися на те весілля, але мама, мало не «відлупивши» мене за таку настирність, таки випхала мене за хвіртку, аби я побачила, що то за диво – українське весілля!..

А коні неслися піднесено! А дуги над кіньми були рясно та різнобарвно заквітчані, а ще й видзенькували гомінкими дзвониками. А люди, й старе, й мале, сиплять з дворів, аби подивитися на той весільний поїзд. А молоді, такі гарні… А та Валька, та така гонорна, бо їде на святково прикрашеній підводі разом з молодими, тримаючи в руках величезний букет заквітчаного хмелю та ще й в моєму пальтечку. А ще й, аби мене подратувати та підбурити до слізних жнив, та як піддасть мені нишком дулю, з під того букету, – ой лишенько, хоч стій, хоч падай… Ото такі я мала жалі та печалі, які відбувалися в селі Пушкарне (нині Грабовське) Краснопільського району, що на Сумщині. І було тоді мені всього вісім незахмарених рочків життя. Та тільки такої думки я стала дотримуватися дещо пізніше, а тоді плакала та обурювалася від такої «жорстокої несправедливості».
Значно пізніше, вже від своєї сестри Люби я дізналася, що світилка в весільному обряді, то є дівчинка, що з боку молодого. Отож, не слід плутати її з дружками, бо дружки, то є представниці з боку молодої. І на цьому наголошують рядки веселої пісні: «Ой, весільні дружки, дружечки, молодої ви подружечки. Косу її розплітаєте і таємні чари знаєте. Ой весільні дружки, дружечки – білі лиця, брови дужечки. Поцілунками медяними робите ви хлопців п’яними».
Стало мені цікаво, кому ж з наших мурманських дівчат, учасниць хору «Лелеки», та й пощастило більше, ніж мені. Виявилося, що колись давненько світилкувати довелося Катерині Карі, та Катерині Багній.
Катерина Кара була світилкою на весіллі старшого брата. Відбувалося воно в селищі Пальмира Золотоноського району, що на Черкащині. Отже, Катя повідала мені, що світилкою має бути обов’язково маленька дівчинка, або й старша, але «чиста», тобто не займана… Не може бути світилкою молодиця, навіть та, що щаслива у подружньому житті (як це належить бути тій жіночці, що випікає весільні короваї). Катерині довелося бути однією світилкою на тому пам’ятному їй весіллі. Вона тримала в руках букет з штучних квітів, в якому були міцно закріплені ДВІ великі свічки. Одна довша (молодий), а друга коротша (молода). Свічки були настільки великі, що мали довжину мало не по півметра. Однак над поверхнею букета вивищувалось лишень сантиметрів п’ятнадцять. Бо й сам букет був дуже великим. Коли гості сідали за стіл, то світилка продовжувала дуже обережно та рівненько тримати той букет з запаленими свічками, а старші бабці пильнували за тим, як вони горітимуть та на що вкажуть… Залишився Катерині в пам’яті той момент, коли свічки вигнулися в різні боки (бабці аж зітхнули та невтішно залопотали), але згодом свічки знову виладнались та виструнчились. Бабці ж дали відповідну оцінку майбутньому життю молодих, а подальші подружні роки засвідкували на те, що так воно і сталося. Коли вперше гості виходили з-за столу (треба розуміти, що до танців) то свічки тихенько та обережно переносили від букету до якоїсь посудини, що була повною від засипаного в неї жита. Там свічки продовжували горіти далі. Світилка ж могла долучитись до столу з смачними наїдками та загального весілля. Букет залишався світилці на згадку.
Катерина Багній була світилкою на весіллі, яке відбувалося в селі Велика Каратуль Переяслав-Хмельницького району, що на Київщині. Вона доводить, що на одному й тому ж весіллі світилками могло бути декілька дівчат, однак, не більше семи. Одну з них визначали за старшу. Молоді сиділи за столом у вив’язі. (вив’яз — українське вбрання та обов’язкові весільні аксесуари молодих під час весілля). Букет також ладнали з штучних квітів. І свічки були, але від початку застілля стояли в посуді з житом. Посудина була переперезана червоною стрічкою.
Цікава тема породжує нові запитання, на які іноді можна знайти відповіді в сучасній мережі інтернету. Однак про світилку там повідомляється не рясно. І в книгах з української етнографії досить скупі відомості. Більше затонотовано про дружок з боку молодої, дружків, бояр та дружбів з боку молодого та всіляких сватів та свашок. Про світилку написано лише те, що вже розповіли наші дівчата. Але серед тих скупих тлумачень, щодо персони «світилки», на тих таки етнографічних сторінках інтернету, трапилось і отаке: «Світилка. Дівчина, що виконує обряд тримання меча й свічки на весіллі»
А з якої нагоди тут меч? Інтернет про те мовчить, а дівчатка наші такого не пригадують.
Воно й не дивно, бо, як розібратися до пуття, то обидві наші Катрусі світилкували в сусідніх місцевостях України. Відтак і згадки майже однакові. А хочеться узнати більше про цю цікавинку в українському весільному обряді. Цікаво навіть те, що саме знаменував сам букет, який обов’язково тримала дівчинка-світилка? Можливо він символізував побажання квітучого подружнього життя? А ще й те, яка саме роль відводилась запалюванню свічок? (Адже йдеться вже про застілля, але не про вінчання) Вірогідно, що оте споглядання старших жінок за процесом горіння свічок, то справа другорядна. А що ж саме слугувало за першочергове їх призначення? Можливо світилка освітлювала молодим добрий путь на довгий вік? Отже, прошу відгукнутися тих наших україночок, і старших і молодших, яким пощастило колись світилкувати на справжньому українському весіллі. Додайте до наших згадок та свої спогади, — долучить до нашої пам’яті — свою. З цих спогадів висіється одне з перлинних зерняток нашої культури, нашого українського родинознавства. Отже, запрошую до щирої розмови.
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА
talochka-htz@bk.ru

Журавка

Музика Олександра Білаша, слова Василя Юхимовича
Чом Журавка об крижину
Забилась крильми?
Не взяв мене за дружину,
В свiтилки вiзьми. (2)
Де ж отого розрив-зілля
Ти не обминув?
Що не кликав на весілля,
Лиш мене одну? (2)
Може місяць на ту пoру
За хмару зайшов,
Що ти вже до мого двору
Шляху не знайшов? (2)
Та як з нею, не зі мною
Будеш ти в журбі —
Я веселкою ясною
Засвічу тобі (2)
Чом Журавка об крижину
Забилась крильми?
Не взяв мене за дружину,
В свiтилки вiзьми (2)

Комментариев нет:

Отправить комментарий