Весілля у Великих Сорочинцях ,на ярмарку, 18 серпня 2015 року / Weddings in Mhar, at the fair, 18 August 2015

Головні дійові особи: Молодий, Молода, старости, старший сват, свашечки:

ДИВНІ / Аwesome

«Гостям на диво, 

молодим на щастя, 

на долю, на свою родину» 

На весілля також обов’язково виготовлялися «гостям на диво, молодим на щастя, на долю, на свою родину» дивні, що символізували собою молоду і молодого. Це тоненькі палички з намотаними по спіралі стрічками  здобного  тіста.  У  Петриківському  районі  дивень роблять на очереті, можливо, тому, що предмети з отвором вва-жали на весіллі за ефективний магічний засіб від безпліддя, половину виробів фарбували у малиновий(рожевий, червоний) колір, прикрашали цукерками і стрічками. Подекуди, замість тіста, палички обмотували паперовими стрічка-ми  відповідного  кольору (малиново-червоними  та  блакитно-зеленими).

Як короваю і шишкам, дивням відведене почесне місце навіть і на сучасному весіллі. Всім цим весільним печивом одаровува-ли  присутніх.  По  два  шматочки  короваю,  дві  шишки  та  два дивні, один з них обов’язково малиновий, отримував кожний гість, щоб молоді усе життя прожили у парі.

Традиційне українське ВЕСІЛЛЯ / Traditional Ukrainian Wedding

УДК392.5(477.62) «19/20»
Ольга Мащенко
Музей історії Дніпродзержинська

«НЕ НА РІК, А НА ВІК» 

(ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО

ВЕСІЛЬНОГО ОБРЯДУ НА ПОДНІПРОВ’Ї) 

The article elucidates some special features of Ukrainian wedding ceremony in Podniprovya region. The author tries to look into their origin. Key words:  Cossacks,  frontier  regions,  family,  wedding, 

ceremony. 

Культурно-світоглядні  уявлення  народу  завжди  привертали увагу  науковців.  Особливо  ретельно  вивчалися  українська весільна обрядовість і звичаєвість, які дають широке уявлення про  моральні,  етичні,  естетичні  погляди  народу,  різноманітні аспекти його життєдіяльності[3, с. 3]. Адже українці вбачали в сім’ї найважливішу і неодмінну умову життя кожної людини,  господарську та моральну основу суспільства. 

В регіональному аспекті на сім’ю, з її звичаєвістю та обря-довістю, у свій час звертали увагу Г. JI. де Боплан, Д. І. Явор-ницький, В. А. Бабенко[2, 16, 1]. Серед сучасних досліджень науковців та краєзнавців слід відзначити напрацювання В. К.  Борисенко, Н. М. Буланової, Г. М. Бурхович, О. О. Самойленко,  І.  С.  Стороженка,  В.  П.  Супруненка,  К.  П.  Фролової,  Н.  М.  Шейміної, М. М. Шубравської[3, 4, 6, 13, 11, 15, 17, 18, 5, 7]. 

КОРОВАЙний обряд / KOROVAYnyy ceremony

Харківський історичний музей імені Миколи Сумцова

у рамках авторського проекту:

«Музейне сподвижництво Миколи Федоровича Сумцова: наслідуємо і продовжуємо»

 1, 9, 10 листопада 2015 року відбудеться інтерактивний захід

«Мій милий КОРОВАЮ, я тебе убираю, у віновії квіти, щоб любилися діти» 

Не приховую, що часто, окрім польових етнографічних експедицій, беру майстер-класи у народних майстринь, зокрема із виготовлення короваїв. Це – МИСТЕЦТВО!! Але тяжке, фізично виснажливе (тісто місити-вимішувати — не в люстерко дивитися) і водночас ЖИТТЄДАЙНЕ!! Отож, вчуся, вчуся, вчуся.... Що навчилася – ділюся.

ЗАПРОШУЮ на ЕКСКЛЮЗИВНИЙ творчий майстер-клас із виготовлення традиційних прикрас на весільний КОРОВАЙ, ЛЕЖЕНЬ, ДИВЕНЬ, МЕДЯНИКИ, ШИШКИ... Все відбуватиметься у супроводі слобожанських народних коровайно-весільних пісень!!!

А ще відвідувачі заходу отримають унікальну нагоду записати РЕЦЕПТ і технологію приготування весільного КОРОВАЮ.

Запрошую у КОРОВАЙНИЦІ!!!

Чекаю у вишиваночках, хусточках і фартушках. Без вікових і статевих обмежень!!!

Музейний інтерактивний захід розрахований для різновікової аудиторії, передбачена демонстрація фото.

Проводить старший науковий співробітник науково-методичного відділу Харківського історичного музею, к.і.н. Олена Щербань

Що робили із засватаними парубком та дівкою? / What did the guy with the affianced and whore?

Після сватання або заручин Молодій врочисто розчісували косу і надягали на неї очіпок-очепини, потім гадають, садять Молодих на покуті на  вивернутому кожусі, посипають хлібним зерном, печуть коровай, обводять навколо столу, завязують Молодим руки рушником, після вінчання врочисто зі свічкою зустрічають в домі Молодого, саджають на коліна молодій хлопчика, влаштовують ложе, на другий день ходять по вулицях с піснями і танцями.

Обряд "дівичник" ще називали "підвесілок".

Обряд «підвесілок» (дівичник) описано в слободі Микільське. За день до весілля у Молодої і Молодого випікали шишки, коровай, лежень і калач. Після обіду дружки вбирали Молодій косу. При цьому старша дружка запалювала свічку і тримала її біля голови Молодої, а друга дружка заплітала косу і вбирала її різнокольоровими стрічками, що висіли вздовж спини, гарусом, заполоччю і кольоровим папером, нарізаним полосками, на середину голови хрестоподібно клала червону стрічку і пов’язувала її хусткою, який прикрашала різнокольоровими булавками і квітами, з правого боку приколюючи дві «квіточки-віночки», зроблені круглим бантом з вузької червоної стрічки. Молода при цьому плакала, а дружки співали «Тихо, тихо Дунай воду несе»:

Тихо, тихо Дунай воду несе,

А ще тихше Марьєчка косу чеше,

Що вичеше, на тихий Дунай знесе,

Пливи ж ти, косо,

Під свекорки двір просто!

Стань же, косо, послухай

Що свекорко говоре?

Свекорко каже: добрая годинонько

Що йде до мене чужая дитинонька

Не зобував, не зодягав.

Буду замишляти

Не поїв, не кормив

Та й буду посилати 

Убравши голову Молодій. Старша дружка підперізувала її «рушником», Молода вклонялася батькові й матері, якій їй говорили: «Боже, поможи тобі, наша дитино, іди зови людей на підвесілок». Після цього молода з дружками ходила запрошувати рідних і знайомих із шишками на «підвесілок», так само як і на сватання. Потім ішла до батьків Молодого, які зустрічали її хлібом-сіллю, вона вклонялася їм в ноги, цілувала їх, а вони запрошували: «милості просимо, наша дитинко, в отецький дім». Молода з дружками заходила в хату, перехрестившись, вручала батькам дві шишки. Вони дякували її і давали на заміну пару своїх шишок, садили її з дружками за стіл і пригощали горілкою і пирогами. Йшли додому, дружки співали «Ми в свекрухи були»:

Ми в свекрухи були,

Пиріжечки їли,

Мед-вино пили

Солодесенько та добресеньке.

Ще й з медком

ВЕСІЛЬНІ ролі / WEDDING role

ХТО і ЯКІ ролі виконував на традиційному весіллі?

 

Кілька слів про розподіл весільних ролей. Усим весіллям розпоряджався «дружко» – родич з боку Молодого, йому допомагав «піддружий» – родич з боку Молодої. Нареченого називали «молодий князь», наречену – «молода княгиня», старшого боярина називали «шафер», старшу дружку – «шафериця», подруг – «дружками». «Світилка» – це сестра Молодого, дівчина. «Свашки» – родички з боку Молодого і Молодої. «Запорожці» (за порогом) – чужі, що приходили дивитися весілля, «візниця» – той, хто возив Молоду.

Музей народного ВЕСІЛЛЯ у Великих Будищах / Museum of Popular Wedding in Great Budyshch

Народне слобожанське весілля в Харківській школі 59 / Folk Slobozhanskiy wedding in Kharkiv School 59

Обряд обмивання Молодої / The ritual bathing Young

Відродження старовинного обряду

«Обмивання молодої» в «Культурно-мистецькому центрі «Поліська хата» 

  Нещодавно, в «Культурно-мистецькому центрі «Поліська хата», що в Коростишівському районі відродили старовинний перед весільний обряд – обмивання молодої. Ініціатором заходу стали коростишівські дівчата, що хотіли зробити своїй подрузі, Анні, яка збиралася заміж, незвичний оригінальний, незабутній подарунок. Бабуся однієї з дружок - Альони, жила в селі Старосільці, Коростишівського району, була дуже доброю, завжди користувалася повагою у односельців. Вона знала багато молитов, збирала трави, зналася на народних звичаях та обрядах. В її хатині, як згадує дівчина, часто приходили дівчата аби обмити свою подругу напередодні весілля. Альоні настільки запам’яталися дитячі відчуття та враження від тих дійств, за якими вона споглядала малою з печі, що вирішила неодмінно провести цей обряд зі свєю подругою.

 На Україні до весілля завжди довго готувалися. Йому передували передвесільні обряди та дійства – сватання, заручини, оглядини, домовини, запросини гостей, випікання весільного обрядового печива, вбирання гільця дівич-вечір та інші.

Традиційні хліби українського весілля //

Весільні ХЛІБИ 

Весільне обрядове печиво, яке ми умовно назвемо «весільним ХЛІБом», маючи на увазі всі його види, було неодмінним і чи не найголовнішим атрибутом традиційного українського весілля. Підосновою давнього весільного обряду (що нині майже забувся) був символічний ритуал побажання молодій парі здорового (а значить в достатку) та щасливого (а значить з дітками, яких є чим годувати) життя. Тож український «народ-хлібороб» найкращим способом цього побажання обрав символічне використання на всіх етапах весільного обряду найшановнішого продукту – хлібного зерна.

Зернами пшениці, жита, ячменю, вівса мати обсипала Молодих, бажаючи їм здоров’я і щастя. Їх запікали у весільних калачах та короваях, насипали його на пазуху Молодим. Із подрібнених хлібних зерен – борошна якнайкращої якості – випікали головні весільні ХЛІБИ – короваї. До забутих слобожанських весільних хлібів, які нині не випікають, належать «верч», «буханець», «гуски», «дивень», «калач», а ще «лежень», «лєпьошки», «хліб-перепієць», «товариш», велика «шишка», маленькі «шишки», стульні. Навіть назви їх сьогодні звучать незвично… 

ВЕСЬ весільний обряд супроводжувався ХЛІБОМ: з хлібиною (паляницею) в руках старости приходили свататися, свою хлібину, в разі вдалого сватання, батьки нареченої дарували старостам. Хлібиною батьки благословляли Молодого на одруження і на вдалу «дорогу» до двору Молодої, яку її батьки теж благословляли хлібом. З хлібом в руках батьки зустрічали Молодих після вінчання, на весільному столі перед Молодими обов’язково мала лежати паляниця із сіллю, а також і короваї, і лежень, і дивень, і велика шишка. З хлібиною проводжали Молодих у комору. З хлібиною йшли до батьків Молодого, а потім до батьків Молодої «понеділкувати» – святкувати другий день весілля. З хлібом ходили на гостину і до старшої дружки, боярина, свахи. З паляницею ходив дружко і весільні гості до попа чи дяка просити «увести» Молодих до церкви на другий день весілля.

Не можу не згадати «хлібні» весільні страви: локшина, пироги з різноманітними начинками, вергуни (подавали на десерт), бублики (обдаровували дружок), стульні (пироги без начинки, якими пригощали батьків Молодої і гостей на після весільному етапі разом із шматками вареної курки), житні коники (ними частували кухарок).

Як бачимо, в українському, весільному обряді повсякчас був присутній весільний ХЛІБ. Про значення і смислове навантаження кожного з них поговоримо у наступних нарисах.

Весільний кожух і його функції / Wedding casing and its functions

Символізм КОЖУХА у традиційному весільному обряді українців 

З неопублікованої книги "Весільний обряд Полтавщини"....

Садовлення Молодих на кожуха під час весільної учти – від мадленської доби, де визріло вірування, що тотем роду має найближче відношення до плодовитості молодої пари (бо ж і родовід ведеться від нього, він – запліднювач). А відомо ж, що душа тотему сидить у шкурі, тому треба через дотик перейняти від нього його могутню силу....  

Батьків посадили за стіл на застелений кожухом і поверх прикритий новим ряпчунцем ослін. Навпроти розмістилися діти. Співаючи пісню:

Летів горностай через сад,

Розпустив пір’ячко на весь сад,

Ой підіте, буяри, зберіте,

Молодому гілечко вберіте! 

Мати Молодого, вдягнена у вивернутий кожух та в шапці (З оріньяцькою традицією зв’язана і ритуальна одежа матері – вивернутий кожух). Це ж вона зустрічає Молодого у своїй другій, звіриній подобі, як зустрічала десятки тисяч років тому, з тією різницею, що колись то була віра, а тепер незрозумілий звичай.  

«...дружко на рушнику веде Молодого, одягненого в кожух, до походу; той другою рукою держить одного з молодців, які всі також держаться за руки, і так ся процесія тричі обходить наоколо столу, на котрім стоїть миска з горілкою і ложкою-черпаком. По кожнім разі всі п´ють ложкою горілку з миски, під кінець просто з миски. Се пиття з одної чаші якогось ритуального напитку (правдоподібно, меду, заступленого в новішім обряді горілкою, що з´явилась у нас уже в добі козацькій) дійсно живо нагадує, наприклад, спільну чашу, котру пили побратими, зав´язуючи братство. По сім дружина виїздить, причім пісні рекомендують переїздити можливо тихо, щоб не звернути нічиєї уваги. Декотрі пісні ясно представляють завдання походу - оружний напад і насильне захоплення дівчини, тим часом як інші вплітають символічні мотиви ловецтва, полювання на дівчину як на рідкого звіря і т. д.».