shcherbanjov(@)ukr.net
olena.solnce(@)gmail.com
vessillja@gmail.com
http://pozhivka.blogspot.com/
http://staryj-xutir.com.ua
http://ljalinasvitlica.blogspot.com/



четверг, 11 декабря 2014 г.

Весільний кожух і його функції / Wedding casing and its functions

Символізм КОЖУХА у традиційному весільному обряді українців 

З неопублікованої книги "Весільний обряд Полтавщини"....
Садовлення Молодих на кожуха під час весільної учти – від мадленської доби, де визріло вірування, що тотем роду має найближче відношення до плодовитості молодої пари (бо ж і родовід ведеться від нього, він – запліднювач). А відомо ж, що душа тотему сидить у шкурі, тому треба через дотик перейняти від нього його могутню силу....  
Батьків посадили за стіл на застелений кожухом і поверх прикритий новим ряпчунцем ослін. Навпроти розмістилися діти. Співаючи пісню:
Летів горностай через сад,
Розпустив пір’ячко на весь сад,
Ой підіте, буяри, зберіте,
Молодому гілечко вберіте! 
Мати Молодого, вдягнена у вивернутий кожух та в шапці (З оріньяцькою традицією зв’язана і ритуальна одежа матері – вивернутий кожух). Це ж вона зустрічає Молодого у своїй другій, звіриній подобі, як зустрічала десятки тисяч років тому, з тією різницею, що колись то була віра, а тепер незрозумілий звичай.  
«...дружко на рушнику веде Молодого, одягненого в кожух, до походу; той другою рукою держить одного з молодців, які всі також держаться за руки, і так ся процесія тричі обходить наоколо столу, на котрім стоїть миска з горілкою і ложкою-черпаком. По кожнім разі всі п´ють ложкою горілку з миски, під кінець просто з миски. Се пиття з одної чаші якогось ритуального напитку (правдоподібно, меду, заступленого в новішім обряді горілкою, що з´явилась у нас уже в добі козацькій) дійсно живо нагадує, наприклад, спільну чашу, котру пили побратими, зав´язуючи братство. По сім дружина виїздить, причім пісні рекомендують переїздити можливо тихо, щоб не звернути нічиєї уваги. Декотрі пісні ясно представляють завдання походу - оружний напад і насильне захоплення дівчини, тим часом як інші вплітають символічні мотиви ловецтва, полювання на дівчину як на рідкого звіря і т. д.». 

среда, 23 июля 2014 г.

https://www.facebook.com/shcherbanjov/posts/701951766539055
http://kolo.poltava.ua/novini-poltava/a-21837.html

У полтавських селах шукають старовинні рецепти борщу

Новини



Kolo.poltava.ua (Новини Полтави) Полтава, вул. Фрунзе, 65 +380532613245У полтавських селах шукають старовинні рецепти борщу
На Полтавщині уже впроваджують в життя кулінарну експедицію.
Щоб вивчити традиції, правила приготування, рецептуру, регіональні особливості борщотворення, активісти колективу "Мандруймо Полтавщиною" розпочали серіїетнографічних експедицій.

Цікаво про традиційне / Interesting about traditional

Реконструюємо і реанімуємо традиційну технологію приготування БОРЩУ українського 
Запрошуємо сюди: http://cruz.io.ua/album683872

вторник, 22 июля 2014 г.

Вінчання Молодих / Young wedding

А хвороби - не вінчаються!!! 
Коли під час вінчання Молодих у церкві одягають "корони", Молодятам важливо сказати, кожен про себе: "А хвороби мої не вінчаються". Це сприятиме тому, що молода пара завжди буде здоровою. А якщо в час вінчання хтось із молодого подружжя хворіє і не скаже ці слова, хвороба не відступить.


четверг, 22 мая 2014 г.

Весільні коні / Wedding horses

Весільний "поїзд" Молодят 

Весільний "поїзд" включає в себе автоколону із прикрашених стрічками, кольоровими кульками автівок. Колись Молоді їхали на конях, а зовсім бідні - ішли пішки.

Макітра і шлюб / Makitra and Marriage

http://www.gazeta-ptk.org.ua/archives/2817

Виявляється, «прив’язати» чоловіка біля хати й утримати від блуду можна… глиняною макітрою. «Магію» глини та печі, таємниці опішнянських «левів» і «баранців» останні роки досліджує подружжя Анатолія та Олени Щербанів із Опішні на Зіньківщині


Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
– Тисячолітні традиції наших пращурів повертаються. І недарма, – вважає старший науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, лауреат премії ім. Василя Скуратівського Олена Щербань. – Бо у тих обрядах та віруваннях не лише наша душа. Люди стали спраглими до живого, натурального та й скучили, мабуть, за своїм. Глина, особливо коли йдеться про готові вироби, – це справді магія. Глина пройшла всі стадії «очищення»: воду, вогонь і повітря, а ще вона заряджена позитиною енергетикою від рук майстра.
Серед усього глиняного посуду, що використовували в побуті наші предки, окремої уваги заслуговує макітра.
– Я назвала б цю посудину господинею хати. У кожної жінки мала бути макітра. Колись наші бабусі її ставили на печі, у центрі хати. У ній вчиняли тісто, подавали варене, печене, рідке й густе, зберігали сипуче.
Піч – це тепло, до печі горнулась родина, піч пахла хлібом. А глина має здатність убирати все це й віддавати. Не тільки запахи, а й настрої. Тож у тих макітрах – родинні радощі й клопоти, сни і мрії, любов і сподівання. Кожна макітра несла в собі магічну силу своєї хазяйки, вважає Олена Щербань.
У народі вірили, що макітра тримає вдома чоловіка, «прив’язує» його до своєї хати.
– Макітра «вагітна» добром. Це символ жінки, її сутності. Купувати глиняний посуд краще на Великдень чи Різдво, саме так робили наші предки, – радить науковець.
Дослідженнями українського глиняного посуду Олена Щербань займається вже майже десять років. Крім того, разом з чоловіком Анатолієм вони зібрали колекцію «таємничого» посуду.

Макітра і шлюб / Makitra and Marriage

Виявляється, «прив’язати» чоловіка біля хати й утримати від блуду можна… глиняною макітрою. «Магію» глини та печі, таємниці опішнянських «левів» і «баранців» останні роки досліджує подружжя Анатолія та Олени Щербанів із Опішні на Зіньківщині


Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
Опішнянські гончарі виготовляли феноменальні макітри, аби похизуватися. Фото з архіву Олени Щербань
– Тисячолітні традиції наших пращурів повертаються. І недарма, – вважає старший науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, лауреат премії ім. Василя Скуратівського Олена Щербань. – Бо у тих обрядах та віруваннях не лише наша душа. Люди стали спраглими до живого, натурального та й скучили, мабуть, за своїм. Глина, особливо коли йдеться про готові вироби, – це справді магія. Глина пройшла всі стадії «очищення»: воду, вогонь і повітря, а ще вона заряджена позитиною енергетикою від рук майстра.
Серед усього глиняного посуду, що використовували в побуті наші предки, окремої уваги заслуговує макітра.
– Я назвала б цю посудину господинею хати. У кожної жінки мала бути макітра. Колись наші бабусі її ставили на печі, у центрі хати. У ній вчиняли тісто, подавали варене, печене, рідке й густе, зберігали сипуче.
Піч – це тепло, до печі горнулась родина, піч пахла хлібом. А глина має здатність убирати все це й віддавати. Не тільки запахи, а й настрої. Тож у тих макітрах – родинні радощі й клопоти, сни і мрії, любов і сподівання. Кожна макітра несла в собі магічну силу своєї хазяйки, вважає Олена Щербань.
У народі вірили, що макітра тримає вдома чоловіка, «прив’язує» його до своєї хати.
– Макітра «вагітна» добром. Це символ жінки, її сутності. Купувати глиняний посуд краще на Великдень чи Різдво, саме так робили наші предки, – радить науковець.
Дослідженнями українського глиняного посуду Олена Щербань займається вже майже десять років. Крім того, разом з чоловіком Анатолієм вони зібрали колекцію «таємничого» посуду.