Замочок на ЩАСТЯ!

Замочок Кохання з ключиком від Щастя?

Біля Арки, що збудована і красується обабіч диканського лісу, якраз навпроти дорожнього знаку ДИКАНЬКА, там, де молодята полюбляють фотографуватися разом з весільними гостями і без них, є місце, де можна почепити свій замочок Кохання, замкнувши його ключиками щастя.

Калач на стіні

Побігущий калач

 Коли просять на весілля, то в одній частині Поділля такі калачі роздають, залишаючи на столі в кожній хат, а в деяких селах його носять на червоній стрічці, кладуть в хаті на столі, запрошують на весілля, забирають й отак обходять все село. В кінці обходин розламують цього калача у Молодого над головою.

З цим же калачем йшли рвати барвінок для весільного вінка: клали його на землі й через отвір зрізали листочки. Також з цим калачем йшли до розпису і в кінці його не з'їдали, він висів на стіні як оберіг Молодої родини. «Ми бачили в селахати, де таким калачам по 20-30 років, - розповідає дослідниця хліба Світлана Творун. - Вони висять в бабусь під іконами на стіні. Це село Стіна Томашпільського району Вінницької області. Бабусі скаржилися, що дочка в місті живе, не хоче калача вішати, так оце я його повісила в себе на стіні»

Жіноча рука настільки чує тісто...

Майстер випікання хліба Оля Наливайко про ХЛІБ:   

«Я страшенно люблю пекти хліб. Жіноча рука настільки чує тісто...! Коли ви почнете робити найпростішу паляницю, вам за другим чи якимсь разом захочеться дійти до короваю, а коровай зробити дуже складно. Хочеш і завитки і рожі, і шишки, і всі викрутаси зробити. Я дуже прошу не робити цих франко-американизованих короваїв, а робіть звичаний наш хліб чи коровай. Коровай це так: зробив на ньому якусь оздобу, всадив у піч і так його витягнув, і що воно спеклося, це й має показати, яке буде подружжя щасливе».

Весільні сукні наречені почали вдягати у 1960-х роках

До 1960-х років дівчата виходили заміж у сорочках і спідницях 

”Я свою весільну сорочку дві неділі вишивала, - розповідає 85-річна Марія Кучер із села Гордіївка Тростянецького району на Вінниччині. - Такі гарні в мене були полики (рукави від плеча до ліктя). Розшила їх квітками. І на грудях по квітці вишила. Спідниця широка на мені була, знизу підтичка з вишитою ляхавкою (частина сорочки, що виглядала з-під спідниці).

Любить – это ДЕЙСТВИЯ!

Любовь – это работа, это труд, это действия. 

 Современным женщинам не нравится, что на востоке девочек выдают замуж в детстве. За тех, кого им выбрали родители. Но в этом есть рациональное зерно. 

Зная о том, что у нее есть муж, девочка уже никого не ищет. Как и мальчик – может спокойно учиться и не отвлекаться. Индийские женщины говорят «Вы выходите замуж за того, кого любите. А мы учимся любить того, за кого выходим замуж». 

“Як заплели мене в понеділок, то тільки у четвер і розплели...”

Найбільший весільний головний убір у наречених на Коломийщині

12 листопада 2011 11:37

Івано-Франківщина, віночки, весілля

“Як заплели мене в понеділок, то тільки у четвер і розплели...”

Роздивляючись на давніх фотографіях українських наречених у масивних вінках з гусячого пір'я, й не думалося, що колись побачу, як у такий стрій вбирають сучасну молоду. Та в серпні цього року таки втрапила на традиційне весілля у прикарпатському селі Великий Ключів, що на Івано-Франківщині. Воно славиться унікальними весільними головними уборами.

Щоправда зараз цей звичай тримається на 75-літній жіночці Парасці Кушляк, яка чи не єдина в селі вміє плести самобутні весільні пір'яні вінки. Їх часом можна побачити і в декотрих музеях або ж на фестивалях.

Понеділкування по-опішнянськи

 Післявесільний етап опішнянського весілля