У Молодого, старшого боярина та старшої дружки під час весілля були весільні ключки - палиці з дерева (пізніше металева), прикрашені яскравими стрічками. Ключкою називали й палицю, з якою ходили калашниці запрошувати гостей на весілля. У Лютенських Будищах їх називали «ковінькою» – палиця, перев’язана стьожкою.
З ковінькою, ключкою пов’язані деякі дії, що відбувалися на весіллі. Зокрема під час виряджання Молодого, мати Молодого одягала навиворіт кожуха, підперізувалася попередницею, у якій несла овес, лісові горіхи, печиво, цукерки, монети. Дружко виводив матір з хати, ідучи поперед неї. За нею, тримаючи в руках батіг, на палиці «виїжджав» піддружий. Таким чином вони тричі обводили матір навколо Молодого з старшим боярином. Мати в цей час обсипала Молодого вівсом, горіхами, цукерками, монетами, а присутні співали пісню «Не сип, мати, вівсом»:
Не сип, мати, вівсом
Не сип, мати, вівсом (2 р.)
Сип щастям-долею,
Долею щасливою,
Доброю годиною.
По закінченню обряду обсипання Молодого, піддружий ламав палицю навпіл, на якій виїжджав, і перекидав її через хату. Якщо палиця перелітала через хату, то життя в Молодих буде щасливим, якщо ні – будуть сваритися. Коли в Молодого був неодружений брат чи сестра, палицю не ламали.
Комментариев нет:
Отправить комментарий