«Мій милий КОРОВАЮ, я тебе убираю у віновії квіти, аби любилися діти»
1 листопада 2015 року, в неділеньку о 14.00, вже традиційно, як і було заплановано, в Харківському історичному музеї імені Миколи Сумцова відбувся інтерактивний авторський захід у супроводі ЕТНОлекції «Мій милий КОРОВАЮ, я тебе убираю у віновії квіти, аби любилися діти». Захід відбувся у рамках проекту «Музейне сподвижництво Миколи Федоровича Сумцова: наслідуємо і продовжуємо». До забутих слобожанських весільних хлібів, які нині не випікають, належать «верч», «буханець», «гуски», «дивень», «калач», а ще «лежень», «лєпьошки», «хліб-перепієць», «товариш», велика «шишка», маленькі «шишки», стульні, «трійчатка». Навіть назви їх сьогодні звучать незвично… Тож ми намагалися відтворити КОРОВАЙНИЙ обряд по-старосвітськи, за давнім, забутим народним звичаєм. Серед гостей обрали матінку-утку, що поверталася прудко і шанувала коровайниць, яких у нас було аж п’ять!
А щоб у нас все вийшло як слід, за нами пильно спостерігала старша коровайниця Тетяна. Не обійшлися ми б і без вермена, того, що піч вимітає (його роль вдало виконав Михайло Красіков) і дружка, який «веселив» наш коровай.
КОРОВАЙ удався на славу, бо в ньому вода, принесена з семи криниць, борошно, змелене в семи млинах, яйця від семи курок, масло від семи корів. «Удався, срібним обручем обклався, золотими шишечками обслався», «та був красний, як на небі місця ясний» і «шишечками дрібненькими, як на небі зірочками ясненькими». Випікався в ПЕЧІ, у якої «золотії плечі, срібляні крила, щоб коровай гнітила».
ДЯКУЮ УСІМ, хто завітав до нас бгати коровай. ДЯКУЮ за ВАШУ активність і непідробний інтерес до слобожанської традиційної культури харчування!
З повагою організаторка заходу, «старша свашка свайбова», провідний популяризатор української традиційної культури Полтавщини, Харківщини та Сумщини, к.і.н. Олена Щербань
Комментариев нет:
Отправить комментарий