Весілля по-слобожанськи / Weddings in sloyuozhansky

Весілля по-слобожанськи / Weddings in sloyuozhansky

Олена Щербань

Як гуляли весілля слобожане у ХІХ столітті?

В Слобідській Україні весілля відбувалося за загальноукраїнським «сценарієм»:

передвесільний етап, який включав: сватання, заручини, оглядини, домовини, запросини гостей, випікання весільного обрядового печива – короваїв, калачів, шишок, медяників; вбирання гільця; весільний: виряджання Молодого по Молоду (наречену і нареченого в народі називали Молоді або Князь і Княгиня), приїзд Молодого по Молоду із світилкою, свахою, боярами, весілля в Молодої, викуп місця біля Молодої, запрошення гостей до столу, дія зі «свестьою», переспіви бояр із дружками, обдаровування весільних гостей короваєм, перевезення посагу, весілля в Молодого, одягати хустку на Молоду, комора; післявесільний етап: гостювання-переходи – «перезва». Всі весільні етапи супроводжувалися весільними співами і приспівами.

Передвесільний етап. Сватання відбувалося в домі Молодої. Молодий засилав двох сватів з хлібом. Два свати з посохами і хлібиною приходили до батьків, говорили: «А пустіть, будьте-ласкаві, в хату, кланяємося вам, свате, хлібом-сіллю. Ми прийшли до вас шукать куниці, що ховається під солом’яні копиці (дівчина в цей час повинна колупати піч)». Батьки відповідали: «бачте, ловці-молодці, що ви наробили, мене з жінкою смутили, дочку пристидили, що скоро піч зовсім повалить…». Хліб прийняли, значить, згодилися. Дівчина у разі незгоди могла піднести гарбуза. У «Конотопській відьмі» Григорія Квітки-Основ’яненка Уласові Забрьосі Олена піднесла печеного гарбуза на тарілці. У разі згоди Молода виносила хрест-навхрест складені рушники, перев’язула сватів, які дякували: «спасибі, дочко, що рано вставала, рушники нам пряла»), хусткою – Молодого.

Свати і батьки Молодої обмінювалися хлібом. Батько Молодого запрошував усіх на «оглядини» до себе, де пригощали батьків і гостей Молодої. На оглядинах могли  відбуватися і заручини, іноді й домовини про весілля. Поки батьки Молодої гостювали в батьків Молодого, в неї вдома Молода пригощала Молодого насінням, а дружечки варила вареники з сиром, борошном, сухим горохом і перцем і пригощали ними бояр.

На Слобожанщині (Старобільщина) іноді вінчалися в п’ятницю. Але після вінчання Молода ішла до своїх батьків і перебувала там до неділі.

Дружечки співали:

Схилилася верба до коріння,

Вінчалася Марія з ранку до полудня

Прибирайся, матінко, прибирайся

Та до себе дружечок сподівайся…

В п’ятницю жінки-родички збиралися пекти весільне печиво: шишки, лежень, коровай. Старожили згадують, що весільний коровай випікали безпосередньо перед весіллям. Який вдався – такою й доля буде у Молодих, підмічали. Запросини жінок у коровайниці було обов’язком хрещеної матері. Їх запрошували парну кількість (найменше чотири, а то й шість, вісім, залежно від заможності родини; недарма старожили згадували, що «в багатих і коровай більшим був») тільки заміжніх, бажано заможних, жінок, які добре жили в парі, мали дітей. Весільна мати зустрічала коровайниць на порозі запрошувала до хати. Виробляючи певну деталь-прикрасу з тіста на коровай, коровайниці примовляли, ніби замовляючи добробут і злагоду в майбутній родині, закликаючи на допомогу добрі сили:

Заплітаю коси, щоб не були босі.

Кладу колосочки, щоб були синочки

Кладу квіточки, щоб були дочечки.

Робимо голуби, щоб завжди в парі були.

Під час прикрашання короваю коровайниці співали пісень, задобрюючи піч, щоб добре коровай спекла. У слобожанському регіоні відомий обряд «підвесілок» – в хаті Молодої на столі спечений коровай, лежень і хліб, у який увіткнуті три гілки вишні із запаленими на них свічками (число три у весільному обряді символічно-магічне – О.Щ.). Дружки співали, дружко заводив Молоду за стіл за кінчик хустки, подавали вечерю, вечеряли разом і з старостами, співали:

Чого старости, сидите?

Чом додомоньку не йдете?

А ще ж Марьєчка

Ваша – не ваша

Хоч заручена –

Та не вінчана

В домі Молодої дружечки рядили весільне деревце – «гільце» (вишнева чи соснова гілка – О.Щ.). На верхівку гільця Молода разом з Молодим, який також приходив з боярином, прикріплювали одну велику паперову квітку. Під час весільного застілля гільце ставили поряд із короваями. В день весілля за велику квітку «змагалися»  боярин і дружка – хто перший її вхопить-зламає, коли дружка – в новоствореній сім’ї буде старшою жінка, боярин – чоловік. По закінченню весілля в Молодої, гільце забирали додому до Молодого і закидали його на хату.

Весільний етап. Виряджання Молодого по Молоду. Виряджаючи Молодого до Молодої, батьки благословляли дітей і частували гостей «на доріжку». Весільний поїзд складався з: Молодого, бояр, свашок, сватів та світилок. Мати обсипала сина зернами жита (момент обсипання – дуже символічний, означав побажання здоров’я і достатку Молодим), монетами, обов’язково насипаючи в чоботи, за пазуху. Потім, разом з батьком, виводили його за ворота тримаючи за кінчик попередниці. За воротами розбивали «на щастя» глиняну тарілку (з якої мати «обсипала» житом Молодого).

Весілля у Молодої. Від самого ранку в хаті та на подвір’ї Молодої також метушилися. Дружки допомагали Молодій одягти весільний одяг, супроводжуючи піснями. На воротях відбувався торг між боярами і родичами Молодої, які вимагали викуп. Віддавши «ворітний» викуп (могорич), Молодий ішов до хати, але на порозі його чекали дружки з решетом, які також просили викуп.

За стіл Молоду заводив рідний брат, який просив за неї викуп, який давали грошима. Брат поступався місцем Молодому, яка в’язала Молодому хустку на руку. Дружечки співали:

Дружечки-паняночки,

Посуньтеся з лавочки

Нехай цей пан сяде

Біля ції паняночки

Молоді сідали на кожух – «Як кожух лахматий, так щоб і ви були багаті». Під час весільного застілля відбувалися переспіви між дружками і боярами в жартівливій формі, молодь веселилася, жартували один з одним. Про це згадано у поемі «Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка.

Раніше весільні застілля були значно коротшими ніж нині. Весілля у Молодої тривало приблизно до 15-16 години. Під його кінець, коровайниці заводили сумних пісень, зокрема:

Загрібай, мати, жар, жар,

Коли тобі дочки жаль, жаль

Кидай у піч дрова,

Та оставайся здорова

Наставала пора краяти коровай. Цю почесну місію виконував дружко. Він краяв, бояри намагалися вкрасти шматки короваю. Йому співали:

Чи не бачиш, дружко,

Що бояри коровай крадуть,

А за нас захиляються,

Короваєм запихаються

Молоді частували гостей короваєм та чаркою горілки. Гості та родичі дарували хліб, предмети хатнього та господарського використання, худобу, гроші. Всі подарунки дружко записував рогачем на стіні, так що після цього завжди доводилося заново обмазувати стіну.

Під час обдаровування Молодих могли лунати примовки:

Дарую капусту, щоб у родині не було пусто; Дарую квасолю, щоб ви мали щасливу долю; Дарую червоний буряк, щоб у родині було все так; Дарую граблі і вила, щоб молода добрий борщ варила.

Знімання весільного вінка та одягання очіпка (пізніше хустки) на Молоду повинно було відбутися обов’язково до заходу сонця. В селі Свято-Дмитрівка, Старобільського повіту, це відбувалося так: дві свахи – одна з боку Молодого, друга – збоку Молодої, одягали на голову Молодому шапку, а Молодій – вінок. Стають біля Молодої і розплітають їй косу, знімаючи з неї квіти і одягаючи на неї очіпок, який Молода тричі скидає. Але очіпок таки одягають. Зверху на нього покривали «серпанок», а якщо в батьків Молодої водилися бджоли – то накривали хусткою. Дружечки в цей час співали:

Покриванка плаче.

Покривацьця хоче,

Не так покривацьця,

Як поцілуватися

Свашки, що покривали Молоду, мінялися головними уборами і цілувалися. Під час покривання Молодої вони співали:

Брала Мар’їчка льон, льон,

Виганяла дружечок вон, вон

На що було брати,

Як нас виганяти

Дружки виходили, а інші брали «діжу», ставили біля порогу, накривали рушником і обводили Молодих навколо неї тричі, співаючи:

Старий оселедько

Не стоє за редьку:

Не вспів ожениться

Стала жінка биться

Приходив час збиратися їхати до Молодого. Момент прощання Молодої був дуже жалісливим. На дорогу Молодим давали хліб. Мати Молодої обсипала дітей житом. Проводжати Молоду сходилися сусіди, вся вулиця, навіть не запрошені на весілля. Їх усіх кликали за стіл, роздавали шишки. Якщо залишався коровай, то і його перепадало. Приїхавши до Молодого, у давнину Молода мусила перестрибнути через розкладене на подвір’ї вогнище. Цей обряд здійснювали для символічного очищення.

Гості співали для свекрухи таку пісню:

Вийди, матінко, огляди,

Шо тобі бояри привезли

Привезли скриню й перину

І молодую княгиню

Комора. Впродовж весільного дня Молодим годилося стримувати себе в їжі та напоях, щоб «з їжею не зурочили». Їм годилося лише «пишатися» та цілуватися. Тому «виряджаючи» їх у клуню (чи комору), їм лагодили кошик з легкою їжею. Весілля закінчилося, гості йшли додому. На другий день весілля весільні гості могли приходити ще гуляти, іноді всих до себе запрошували родичі, сусіди, ходили гуляти з хлібом-сіллю до старшої дружки, старшого дружка. Ці запросини і переходи для гуляння тривали іноді тижнів по два і називалися «перезвами» чи «бесідами».

Ось так весело гуляли весілля предки-слобожани.