Новослобідськівесільні традиції

Передвесільні обряди села  Нова Слобода Путивльського району

     В бібліотеці Путивльського історико-культурного заповідника знаходиться унікальна праця. Вона присвячена обрядовим традиціям та фольклору горюнів.  В далекому 1939 році співробітники Путивльського музею здійснили фольклорну експедицію до Нової Слободи . Результатом її стала збірка, в якій можна знайти і весільний обряд, і жартівливі пісні, щедрівки, дитячий фольклор, похоронні пісні-плачі тощо.    

       Весільний обряд з піснями записаний Морозовим А.А.зі  слів та голосу двох мешканок Нової Слободи Чернякової Зиновії Іванівни 1860 р. н.та Чернякової Мотрони Данилівни 1864 р. н. До речі,  за звичаєм, що побутує і зараз у селах, бабусі мали цікаві вуличні прізвиська: першу звали «Зенка», другу   - «Сторублевкою»....       

           На  жаль, машинописний матеріал, що зберігається в заповіднику, не повністю відтворює особливості горюнської говірки. Та все ж можна підтвердити характеристику, яку дали горюнам вчені, назвавши їх «сильно акающими или якающими егунами с малорусско-белорусскими примесями».

      Сватання в Новій Слободі

У хустину ув`язували хліб, йшли до сватів, віталися:

- Здраствуйте вам!

- Чаго ты к нам пришла, Иванавна?

- Да я пришла, нет ли у вас телушки прадажней?

- Миласти просим.

- Ну, давайте, как же схадиться будим.   Ли атдадите за маго сына али нет?

- Мы давно вас ажидаем.

На стіл гості виставляли «магарыч, бутылки две, вроде как запивали»,це дійство називали  «запивки». Потім господарі подавали рушник або хусточку, хазяйський хліб забирали, а замість нього свій давали.

 Вдома, на запитання :

- Ну как, засватали?

- Засватали! – говорили у відповідь.

- А хлеб пярименили?

- Пярименили!

Сговоры.

Через три дні після сватання призначали вечірку – „вечяринку”. Наречений йшов у будинок до нареченої. Приходила рідня, дружки. Наречена частувала рідних жениха, вперше називала його батьків „батюшкой и матушкой”. Цього вечора наречена обдаровувала свекруху та свекра. А дівчата співали:

А казали у Прасковьюшки

Льны не врадили,

А у нее ж падарачки

Тонкия льняныя.

З піснею дівчата підходили до нареченого:

           А у нашаго свата

           Хлеба-соли многа

           Гарелки даволе,

           Падносить – галосить,

           Наливаить – рыдаить.

           Паднаси дружку полна,

           Штобы жита была ровна.

            Наша Прасковьюшка мала,

            Штоб стоючи жала,

            Спинки не ламала.

Далі „молодь окремо продовжувала вечірку у сусідній хаті. Там хлопці та дівчата співали, танцювали, а жених пригощав вечерею. Дівчата співали:

            Ой в вечяри на дявишнике

            Там Прасковьюшка сон видила

            Ана никаму пра сон не сказавала,

            Тольки спаяснила сваму батюшке:

         - Гасударь ты мой, батюшка,

        

           Да рассуди ты мне этай сон:

           Будта перед нашими варотами

           Да взашел да светел месяц,

           Да с яснаю и зорюшкаю,

          - Да с дробными звёздушками

          - Дитятко ты маё, Прасковьюшка,

           Рассужу табе этай сон:

           Светел месяц – то Иванушка,

           Ясная зорюшка – то раннея сваха,

           Дробны звездушки – то баяре яго.

           Шла Прасковьюшка Сергеевна

У терим начивать,

А за нею Иванушка

У ступу ступаить,

За ручку хватаить:

Пастой, пастой красная,

Скажу я табе вести,

Был я у тестя

Слыхал я вести

Пра тваю галовушку.

Купую чепчик, залатой венчик

На тваю галовушку

На тваю русую касу.

           

           Наречена відповідає:

Пускай купують,

Пускай таргують.

Я таго не баюся

Я в васкресенье, пад панядельник

В няго наряжуся

С девками гулять пайду

Девки гуляють, косами мають

А мяне не примають

Я завярнуся, слёзками абальюся

Да назад пайду.

 Наступного ранку жених приходить до нареченої „пахмеляить» її батька, матір, братів. Визначається день весілля. У визначений термін печуть коровай та шишки.

 

Упорядник     Сторчака Н., консультанти      Нагорна К.І., Матяш Л.М.